Кришталь прозорий мусить задзвеніти!
Останній штрих. Кінець початком став.
Промінчик сонця, білі-білі квіти, -
Й весняний спогад пензель доспівав. Картину - в рамку. Ми давно не діти.
Колишні рани затяглись плющем.
От тільки мрії, наче білі квіти,
Так ніжно пахнуть сонячним дощем. Тепер, напевно, легше зрозуміти,
Чом сон втікав з-під стулених повік.
Твої слова, неначе білі квіти,
Тулила я до розпашілих щік. Тепер, напевно, легше відрізнити
Палкий вогонь від стихлої жаги.
Твої цілунки, наче білі квіти.
Й від білих квітів біло навкруги... ... Я бережу листи твої невмілі.
Я бережу прощальне "не забудь".
Твої сліди, неначе квіти білі,
Весною, мабуть, знову розцвітуть.
| 
у Вас 
1
Відмінно! 
