Про царя, що не хотів віддавати дочку заміж...

Мова йде про відомого, а може і не зовсім відомого казкаря, на ім'я Грига Андрій Іванович.
Я вирішив переписати одну з його казок "Спудзар" на свій лад за його задумом. Будь ласка, наберіться терпіння, читайте та коментуйте.
Отож світлій пам'яті Андрія Івановича посвячую...
 

Частина перша

КолИсь у сИву дАвнинУ
БулА в царЯ однА дочкА
ДавнО хотІла зАміж вИйти
БлагАла бАтька: «нУ чомУ?
УжЕ я зОвсім нЕ малА
БагАтства свОго нЕ жалІйте!»
«ТобІ ще рАно зАміж йтИ,
Ще трІшки, сОнце, пОтерпИ» -
Цар хИтрувАв як мІг всілЯко-
«ДозвОлю, доцЮ, лиш тОді
Як вОш знайдУ на гОловІ».
Це вгАмувАло шАл завзЯтий.
ЧистОлюбИвоЮ булА
ДонькА. РокИ зникАли 
А зАміж вИйти нЕ вдавАлось
ЗібрАла мУдрецІв вонА
А тІ подУмалИ й сказАли
Що й дЕ робИти – тАк і стАлось.
КупИла вОш у жЕбракА
Та й кИнулА на гОловУ:
«ПоглЯньте щОсь менЕ кусАє 
– ЗвертАлась дОнька дО царЯ –
«Ви ОбіцЯли змОлоду!»
«ЗвичАйно, дОчко, пАм’ятАю!
ТепЕр у бОчку з мАслом Я
Цю вОшу пОкладУ, чекАй…
ЗростЕ, то бУдеж мАти зАміж». -
Цар хИтрувАв, пройшлА зимА
ВеснА втіклА за нАбокрАй
ЦарАвна вжА булА на злАмі…
Аж Ось нарЕшті мЕсло всЕ
Та вОш поЇла. МОв кабАн,
ВелИка стАла… рОзтовстІла
Цар нАказАв щоб шкІру щЕ
ЗлупИли з вОші тА мов крАм
ЇЇ ретЕльно ОбробИли.
«Хто вІдгадАє шкІру цЮ
З якОго «звІра» мИ знялИ?
То стАне гІдним чОловІком
ТебЕ за ньОго вІдпущУ
ВесІлля спрАвлю, І тоді
ЦарЮйте мУдро з нИм до вІку!»

Частина 2
В одному селищі жили
У батька якось три сини
Розумних два, а третій гірший
Зібрались до царя вони
Красиві легені – брати
І третій з них, чудний, страшніший.
Дав батько двом синам
Парадних коней та харчі
А меншому Івану тільки
Осла старого: «Більш не дам,
Не заробив і не проси…
Як трутень жив у бджілки…»
Сумний Іван пішов з ослом
Брати за ним як паничі
Погнались в гості до цариці.
Але Івана хлопці злом
Спинити хтіли та вночі
Осла підвісили на дичці.
Іван прикинувся, що спить
Помітив, що його осла
Брати підвісили лукаво.
Натомість він знайшов за мить
Нічліг братів та їх коня
Обстриг допоки сонце спало.
-Вставай Іване – каже брат - 
Осла вовки десь уночі
Забрали, в лісі все буває!
-Та ні, не винувать вовчат,
Тут бігли із ножем чорти
Осел на дичці ген у гаї
Сховався з ляку, а от кінь
Попався, брате, ти поглянь
Чорти його ножем обстригли!
Я аж схопився крикнув «згинь!»
Побігла нечисть. Глузувань
До ранку не робили, зникли.»

Частина 3
Розгніваний вернувся брат
Додому по коня. В нічліг,
Іван із меншим братом стали.
Гриміла буря, падав град
Маленький зайчик, жаль, не зміг
Сховатися, гроза спіймала.
-Поглянь вечеря ген біжить…
-Не смій, він ледь живий -
Івану шкода зайця стало,
Накрив, нагодував у сить
Зігрівся заєць: «друже мій,
Спасибі – каже – я йду рано..
Допоки брат дрімає ще
Сніданком я не стану, ні
Тобі ж за доброту віддячу:
Я чув Ви до царя йдете?
Зробив той шкіру із вошви,
Що в жебрака донька терпляча
Купила якось, пам’ятай…».
Договорив і в лісі побіг
Маленький заєць клаповухий.
Під вечір, там де виднокрай
З’явився замок. На поріг
Прийшли аж зранку. Скрізь розруха.
Занедбано жили кругом.
Охочих правити - мільйон
Брати у чергу поруч стали.
Опівдні цар наш сів на трон:
-Шановне панство це не сон,
Якби Ви шкіру відгадали
З якої я пошив сюртук
То стали б панувати тут..» -
Промовив цар старий з презирством – 
«Дочку я Вам, із власних рук
У жони передам, а сам
Піду відпочивати… Дійсно!»
Багато спроб і помилок
Все менше й менше чоловік
Розумні, гарні – помилялись:
«Ведмідь», «кабан,» «верюлюд», «линок»
«Лисиця», «миша», «заєць», «бик»
Ніхто не знав як називалась.
Дійшла вже черга й до братів:
Молодший з них теж не вгадав
А от Іван сказав: «це ж воша!»
Цар аж від подиву спітнів:
«Як ти посмів? Ти ж оббрехав,
Донька вошива? Нехороша?
За ці слова тебе заб’ють….!»
-Шановний цар, у Вас дочка
Чистолюбива безперечно
Вона прекрасна, в тому суть
Що вош купила в жебрака
Як щось не так – пробачте гречно!»
Цар усміхнувся: « не вгадав!»
Але дочка почула це
Забігла в зал: «Він, батьку, правий!»
Той засмутився: «що ж пора!
Живіть щасливо, все твоє
Царюйте гідно в час лукавий».
 

На цьому казочці кінець, хто прочитав той молодець.