Він зробив усе , щоб уберегти кохану від не бажаних для її розхитаних нервів хвилювань.. А тепер така неочікувана зустріч. Лада перед ним і не десь осторонь, а у самісенькому центрі подій із маленьким синочком загиблої Галі на руках. Він стояв похнюпившись, не знаходячі слушних слів, та Лада миттєво опанувала сітуацію:
- Не стовбич поруч зі мною, а підійди ближче. Поклади квіти, ти ж їх для цього приніс, а я тут побуду. із цим непосидючим, - і вона вказала підборіддям на малого, що і лійсно поводився дуже вже жваво, ледь не вистрибуючи із її рук.
-Який же він кумедний! Який симпатяга! - майнуло у голові хлопця, - і дуже схожий на когось дуже знайомого, а ось кого саме, не збагну... Та зараз не час зосереджуватись на таких дрібничках. Треба нарешті підійти, адже побачити Галю тепер можна лише востаннє... так, лише востаннє... Божечки! Та чому ж так? Але протидіяти смерті, хоч якій небажаній, неможливо... Треба брати себе до рук і йти... І раптом його, мов блискавкою вдарило. Та на мене схожий галин синочок, того його так всі рідні не полюбляють. Адже саме про це і твердила вранці тітка Тамара.
****
І якось трохи боком почав він просуватися до галиної труни крізь густий натовп односельців, який в переважній більшості складався із кремезних, огрядних жінок середнього віку Коли він торкався їхніх спин, ті невдоволено озиралися на нього, викривляючі вуста, і шепочучи із зміїним присвистом зауваження:
- Ну, куди ти це прешся? Усі спокійно стоять, а тобі більше за інших треба?
Та він не звертав уваги ані не на невдоволені погляди, ані не на зміїне сухе шепотіння і вперто просувався уперед,. А це навіть з його гнучким добре тренованим тілом було, ох, як нелегко. До того ж неабияк заважав величезний букет, який він тримав у правиці.
І ось нарешті він випірнув з-за міцних спин і опинився в кількох кроках від галиної труни, що була встановлена на кількох стільцах неподалеку від воріт садиби. Поруч із труною стояла галина мати, пов'язана чорною хусткою, а поруч із нею, трохи погойдуючись на тремтячих нетверезих ногах, стояв худий високий чолов'яга, скоріш за все її черговий співмешканець.
Перш за все треба було вивільнити руки, бо вони були зайняті величезним букетом. Куди його приткнути? Та ось сюди, на стіл, винесений із літньої кухні, накритий білим простирадлом. А тепер час підійти до Галі попрощатися. Але стільки народу навкруги, і усі дивляться у його бік. Мабуть і справді вже хтось заронив у юрбу чутку про неймовірну схожість однорічного бідолашного хлопчика на нього. Та не час звертати зараз на це жодної уваги, жодної. Підходь, бо спізнишся і вже назавжди. Відсьогодні Галю можна бути побачити лише на фотках. А ось тут вона, хоч вже і мертва, проте справжня.
Два кроки, і він біля труни. Важче за все примусити себе подивитись на неї. Адже така аварія. Та повертай, повертай голову. Ось так. А тепер розплющуй очі. Він розплющив. І побачив майже ту Галю, яка була разом із ним на протязі року. Личко чисте, зовсім не ушкоджене, хіба що вкрай бліде. Та ні, не ту Галю він бачив, зовсім не ту. Та, яку він пам'тав, була рухлива. Кожна рисочка її всміхалася йому. А головне — очі. Блакитні, мов небо, здавалося нерідко, що із них проглядало саме сонечко. Та тепер вони закриті важкими повіками — і це вже назавжди. Божечки! Та чому ж назавжди. Але годі, годі,бери себе до рук і нахиляйся. Хто, як не ти має це зробити. Він ще раз пильне вдивився у мертве обличчя Галі. Ой, яке чисте воно, яке привабливе навіть у мертвої.
Один рух, і вже пакетик із неврученим подарунком у його долоні, ще один і він вже лежить у труні поруч із Галею. Але ж відразу нетверезий пронизливий жіночий голос роздавсь за його спиною:
- Ану, негіднику, йди геть звідси. Що це ти моїй доні у трину підклав? Людоньки добрі, ви всі бачили, всі? Так допоможіть, чого стоїте.
Галина мати - ураз упізнав він і ще не озиннувшись відчув її цупкі пальци, що вчепилися в його сорочку ззаду. Хотів відхилитися та не вдалося, бо на руках вже зависло кілька жінок, поливаючи його при цьому брудними лайками. Він завмер безпорадно та так і стояв заплющивши очі. Невідомо скільки б тривав цей жіночий самосуд, та вчасно підоспіда тітка Тамара із кількома кремезними здоровонями, підлеглих її чоловіка із автомайстерні. Ті діяли ніби то і не дуже активно, але невідступно. І ось він вже стоїть позбавлений галасливих жінок, і юрба навкруги трішечки вщухла, та галина матір, мов розлючена бджола все ще не може відчипитися від нього. Бере руки вбоки, витягує морщинисту шию і аж сичить: - Ану, мерзотнику, показуй, мерзотнику та не мені одній, а всім людям добрим, що ти підклавв до труни Галочці моїй загиблій!
Він не бажав, та все ж вимушений був скоритися — знову схилився над труною і, витягши пакетика з неврученим подарунком, відкрив його, висипав блискучі дрібнички у долоню і простягнув галиній матері:
- Ось, дивіться... просто каблучка і сережки. Я їх купив і Галі хотів подарувати, бо камінці в них дуже вже на галині очі схожі, та не судилося... ось я і схотів, щоб вони відтепер із нею були.. ну, як оберіг...
- Людоньки добрі! - знов заголосила галина матір, - Про який такий оберіг він каже? Галочка ж мертва! Тут певно інше, мститься він їй, навіть і після смерті. Примиритися не може, що вона його кинула. Ось і сходив до ворожки із цим непотребом, а та і начаклувала так, щоб душі галиній і за труною спокою не було, а тільки вічна мука!..
Він щось хотів відповісти на такий брутальний наклеп, та не встиг, бо галина матір знову заверещала гучно і хрипко, мабуть із ранку вже добре набралася, І він згадав раптом свою померлу матір, що точнісенько так виливала усе наболіле із своєї неприкаяної, нічим не захищеної душі і пожалів нещасливу горем вбиту жінку. А тим часом галина матір продовжувала:
- А може тобі і до ворожки ходити не треба, може ти і сам справдній чаклун. Так причарував мою донечку, єдиную кровиночку мою, що стільки років одним тобою і марила. А всі інші для неї нелюби були. Так, я її від тебе відірвала та вирвати із галиного серця не змогла. Тому так і сталося. Скільки ж моя Галочка сліз виплакала, не бажаючи до шлюбу йти. -
- Чужий він мені, - казала, - зовсім нелюбий. Як із таким житиму?
Та я вперта була, наполеглива — і все, як виявилось, на мою дурну голову. Тільки но одружилася із цим летуном недоробленим, так відразу до тебе побігла — дитину заводити. А ти і проти не був, бо відразу зрозумів, кращої помсти ні Галочці, ні мені не буде. І ось результат — народилось одоробло із такими ж очиськами, як у тебе. А ти чому відвертаєшся? У вічі мені дивись, у вічі! Не можеш? Соромно — навіть тобі? Ой, людонькі добрі! Бачите? Права я, права!
Та нащо тепер правота моя, як Галя мертва?
Просто, буденно, але гарно, емоційно. Якось не дуже звучить кре мезні "який в переважній більшості складався із кремезних, огрядних жінок середнього віку ", досить буде - огрядні.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
