Не може бути менше ніж ніщо,
Тут навіть дихати немає змоги,
Скрізь пустота, життя вже відбуло,
Вниз головою і нема підмоги!
То що посію, як нема зерна?
Ось так й ношу в дірках пусту торбину,
Як не посію ,не зберу добра,
Лиш сум на плечах гне мене вдолину.
Питання є, та що ж я відповім?
Що зaлишу на цім широкім світі?
Життя було, цвіло і був посів,
Вітри років взалися все це змити.
Та щастя в тім, що спогади мої,
Я бережу у серці мов перлину,
Мене не стане, та не зникнуть дні,
Які лишу ,з любов*ю, для родини.
| 
у Вас 
0
р.
