 Ctrl/Cmd+V
Гадюка і Федот
Федот у лісі. Він тут, неначе, вдома,
Усі дерева й стежиночки знайомі,
Його і птахи, і звірі добре знають,
На допомогу завжди вони чекають.
Ось тут гніздо він пташенятам лаштував,
Біля нори вовкові лапу лікував,
Тут годівницю змайстрував для лосів.
Чимало добрих справ зробить вдалося.
Та, раптом, поруч щось грізно зашипіло.
- Овва! Зміючка! Зміючка моя мила!
Живенька! Радий! Як же я переживав,
Коли у ліс тебе на волю відпускав!
Та що ти, змійко моя! Тихо! Схаменись!
Це ж я! Федот! На мене пильно подивись!
Чи ти забула, як тебе я рятував,
І біля серденька свого відігрівав,
Як ніжно гладив суху, лускату шкіру,
До всіх людей твою здолав я недовіру,
Мишами й жабами тебе я годував,
І сон твій ревно від усіх охороняв?!
Однак, зміюка та знову зашипіла:
— Коли було те? — вона проговорила.
І всю отруту, яка була в запасі,
Гадюка впорснула Федоту-бідоласі.
***
То ж варто, мабуть, всім запам’ятати:
Гадюк на серці небезпечно пригрівати.
16. 07. 2003 рік
Картинка з інтернету
| 
у Вас 
0
А я чую про таке вперше. Ця історійка пришла мені на думку незалежно від якихось інших історій. Навіть не чула нічого подібного. Дивно. Але не страшно. У мене є, наприклад, віршований міф. Правда, написаний російською мовою. 
