 Ctrl/Cmd+V
Гадюка і Федот
Федот у цьому лісі наче вдома,
Усі дерева й стежиночки знайомі,
Його птахи і звірі добре знають,
На допомогу тварини всі чекають.
Тут пташенятам гніздо він лаштував,
Біля нори вовкові лапу лікував,
Ще й годівницю змайстрував для лосів.
Зробити безліч справ йому вдалося.
Щось раптом поруч грізно зашипіло.
- Овва! Зміючка! Зміючка моя мила!
Живенька! Радий! Як я переживав,
Коли у ліс тебе на волю відпускав!
Та що ти, змійко! Тихенько! Схаменись!
Це ж я! Федот! На мене пильно подивись!
Чи ти забула, тебе я рятував,
І біля серденька свого відігрівав,
Як ніжно гладив я лускату шкіру,
Здолали разом ми до людей зневіру,
Тебе я жабами часто пригощав,
І сон твій ревно від усіх охороняв?!
Однак, зміюка знову зашипіла:
— Коли було те? — вона проговорила.
І всю отруту, що була в запасі,
Ввела гадюка Федоту-бідоласі.
***
То ж варто, мабуть, всім запам’ятати:
Гадюк на серці небезпечно пригрівати.
16. 07. 2003 рік
Картинка з інтернету
| 
у Вас 
0
А я чую про таке вперше. Ця історійка пришла мені на думку незалежно від якихось інших історій. Навіть не чула нічого подібного. Дивно. Але не страшно. У мене є, наприклад, віршований міф. Правда, написаний російською мовою. 
