Хоч і не хотів, та ноги решта решт привели до огорожі, за якої поховані були мати і Валерик. Замочок на дверцятах хтось зняв, на їхньому кладовищу таке траплялося часто. Іншим разом він би обурився, а сьогодні, ні, бо відсутність замочку надала їм можливість пройти у середину і сісти на лаву, яку власноруч змайстрував він ще минулим літом.
Галин синочок, що досі міцно спав, погойдуючись на Ладиних руках під час її ходи, відразу прокинувсь і тихенько заскиглив, немов соромлячись.
- Їсти хоче, - здогадався він, - скільки годин минуло, а так ніхто і не здогадався нагодувати його. А як так, треба негайно йти.
І він вже підхопився, та Лада легенько потягнула його за рукав сорочки, сказавши, - Посидь ще трішки. Треба і твоїм належну шану дати, а малого я поколисаю трохи, і він знов засне, гадаю аж до самої домівки. Ось там і попіклуємось про нього по-справжньому. До речі, ти годував коли-небудь таких малих. Я ось, наприклад, так жодного разу...
- Не хвилюйся! - заспокоїв її він, - Із сестричкою своєю молодшою стільки клопоту колись мав, що досвід той навіки в пам'яті закарбувався. Гадаю і цей малий їжею моєю задоволений буде. Обіцяю не схибити.
- Сподіваюсь, - уперше за увесь цей час посміхнулась Лада, - ти навіть і сьогодні де завгодно за шефповара здатний бути. Так що поталанило малому, хоч у цьому. А так круглий сирота і зовсім безпритульний при двох живих бабусях. Та я не кину його. І хоч матір із мене поки ще нікудишня, але я виправлюсь і стану йому щонайкращою.
Лада замовкла, замислилась перевела погляд із нього на таблички його матері і Валерика.
- А вона гарна у тебе була. - схвально хитнула головою Лада, - А хто це поруч із нею? Та який молоденький! Як же він загинув?
Він знитився на мить — викладати всю правду про молодшого брата йому було вкрай важко, а вигадувати щось на ходу, та ще й перед Ладою, і зовсім не можливо.. Тому відповів коротко, не вдаючись до подробиць, але і без будь-яких вигадок:
- Він із колонії втік. Переховувався у стогу сіна, та й згорів. Майже повністю.
Лада, добре розуміючи його стан, не вдалась до розпитувань, а глибоко зітхнквши, промовила. - - Та який же гарненький був. Справжній красень. На матір трохи схожий, а ось із тобою жодної спільної рисочки не проглядається.
- Та це зрозуміло, - відгукнувся він, - у мене один батько був, а в нього інший.
Більше Лада його не розпитувала. Про матір її рятувальника, що померла від важкої хвороби, не доживши до сорока, вона чула від нього, а ось про молодших брата і сестру дізналась тільки зараз. Як і кожній жінці, їй було цікаво дізнатися більше, та як чутлива натура, вона розуміла, що згадувати і розповідати про родину йому боляче. Настала тиша. Нерухомо сиділи вони на саморобній лаві поруч із двома пагорбками землі, рясно усаженими квітами, різнобарвними, та вже втрачаючими яскраві кольори, під поривами по-осінньому холодного вітру
***
Десь за годину були вже у його хатині. Малого поклали на диванчик у вітальні. Той не вередував, і це було дивно, звідки така терплячисть і витримка у хлопчика-крихітки, що не досягсь ще і двох рочків. Суматошний важкий день поховання його матері, нічим не зачепив його души, вона була ще вкрай юна. Зате він отримав по повній. Нестерпний біль, пекучу жалість, відчуття важкої провини перед саоєю загиблою обранецею. Адже не вона його кинула, як він вважав досі, а він, і тільки він не витяг її їз пекла, до якого кохана його потрапила не з-за власної волі, а виключно з-за хитрощів і підступності її чоловіка-нелюба і своєї матері, що не дала єдиній донечці відчути смак справжнього щастя.
І як добре, що у цей важкий час разом із ним всерозуміча любляча Лада і цей малий, точнісенька його копія. Та треба було не занурюватися у безнадію, а почати піклуватися про ближніх своїх, а перш за все про малого - нагодувати, помити, переодягти і вкласти до ліжка, а вже потім зайнятися дорослими справами, що насправді нічого не варті у порівнянні із справами малюків.
А тому вже за мить висковзнув із хати і заспішив до тьоті Клави, що завжди була для нього палочкою-годувальницею, за її ж власним висловом. А та вже чекала на нього.
- Прибіг? - замість привітання запитала сусідка, - А я тобі вже все приготувала для малого, адже він із вами?
Він схвально хитнув головою, і тьотя Клава продовжила: - Ось молоко для кашки маної, ось сир свіженький і не жирний, а ось яблучко запечене. Ну є там і ще різне, та те вже до сніданку завтрашнього.
Із їжею вирішили.. А тепер одяг — він від моєї онучки молодшої, Тусеньки, залишився. За нею два дні тому зять на автівці заїхав і повіз до міста. Ось так. А це ще іграшки на додачу. Хай бавиться.
Виклавши все необхідне до нагальних справ, тьотя Клава зітхнула, похитала головою і додала:
- Ох і поталанило галиному синочку із твоєю подружкою, ох і поталанило. Вона ж добра і ніколи малого напризволящн не залишить. А дві бабці рідні — справжні вовчиці. Так ненвидіти кровиночку свою єдину! Просто у голові не вкладається. - Не схожий, - на їхню породу, - кажуть.
Та, тьху на них за це! Постарішають, а це швидко станеться. На собі відчуваю. І не буде їм ні від кого допомоги. Так і околіють десь під тином. Туди їм і дорога!
А те, що на тебе галин синочок схожий, це добрий знак — справжньою людиною виросте.
Ну годі вже, годі мені базікати! Твої вже зачекалися на тебе. Правду кажучи, вони тобі тепер найрідніші у світі...
Підхопив усе, що добра тьотя Клава для малого приготувала і побіг до своєї хати. Пораскладав усе принесене і прийнявся за вечерю для малюка. Лада походжала навкруг нього та й нахвалювала його кулинарні здібності. Він слухав, і йому приємно було, а біль, тим часом, хоча і не вщухав, та все ж таки пом'якшувався якось.
***
Повечерявши, викупали і переодягли малого у речі, що передала йому тьотя Клава, і, хоча втому відчували страшену, вляглись не відразу, а посиділи деякий час біля літньої кухні і дихаючи вечірньою прохолодою, що поступово вгамовувала їхню напругу, як душевну, так і тілесну. Над садком на тлі зоряного неба з'являлись кожани, мов привіди, і тут же зникали за кронами дерев. Лада примусила його випити цілу склянку за упокой галиної душі, і сама приклалася трохи до смердючого самограйчику, єдиний міцний напій, який він тільки і тримав у хаті і то виключно до розтирок. Слів не було аніяких. Будь- які здавалися недоречні. Єдине на на що наважилась Лада за таких обставин, це узяти його міцну натружену долоню професійного спортсмена до своїх маленьких і гладеньких та й пестити її ніжними погляджуваннями, і це діяло. Вона відчувала, як зменшується напруга у його руці, чула , як уривчасте поверхове дихання перетвоюються на більш глибоке і спокійне. Минуло ще декілька хвилин, і вона наважилась легенько потягти його за руку і вимовити:
- Ну, що? Може підемо. Прохолодно якось стає.
І погоджуючись він хитнув головою. Вони підвелись і неспішно попрямували до ганку. У хаті було темно і трохи волого. У повітрі все більш і більш помітно відчувалось присутність осені. Це не тішило Ладу, а тільки пригнічувало, нагадуючи, про те, що упритул вже наближається невідворотня довга розлука. Та усіма зусиллями вона не дозволяла лихим почуттям опанувати собою.
- Треба ніжною бути, співчутливою, але без усяких там рюм. Ані його, ані мене це не втішить. А тепер треба роздягати його і вкладати, мов малу дитину, бо сам зараз він ні на що не здатний
І ось він вже у ліжку. А вона все стоїть біля відчиненого вікна і докурює тоненьку сигаретку, останню, як сподівається сама. Та сигаретка догоріла до фільтру. Лада пригасила її об дно блюдечка, яке він надав їй замість попільнички і наблизилась до ліжка. Він на неї чекав, але не так, як раніще, з пристрастю і бажанням, а мов мала дитина, що очикує на допомогу рідної дорослої людини. Вона скинула халатика і вляглась поруч із ним. Він посунувся трохи і промовив хрипко:
- Як добре, що ти у мене є. Сам би я не витримав, ні за що б.
Лада затулила йому рота дотиком долоні і, похитуючи головою, вимовила: - Ой, не перебільшуй моїх чеснот, бо насправді у мене іх майже ніяких. Краще обійми мене, ось так, і полежимо тихенько.
Вони лежали, а Лада пестила його дотиками і поцілунками. Ні, зовсім не палкі вони були, а тихими і вгамовуючими. Він заплющив очі і відчув те, чого не вічув ані разу за все своє гірке нещасливе дитинство. Справжні материнські тепло і турботу. Справжній захист, що огортає плід у материнській утробі. Як солодко було йому перебувати в ній, зливатися із нею і відчувати справжню нероз'ємну єдність і цілісність.
Потім вони були разом. І двічі і и тричі. Але без пристрасних зойків, без крапельок поту, на чолі і долонях і навіть без теплих слів, що переповнювали їхні душі, але жодного разу так і не вийшли назовні. Скільки тривало так — годину, дві, а може цілесенькі три? Невідомо, та спали вони до пізнього ранку, і пробудило їх тільки сонечко, що зазирнулдо до них у низеньке віконце.
Такі твори це ніби з історії - ЗГАДАТИ ВСЕ ! , у довгих творах довга історія
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Треба позбирати все спочатку щоб зрозуміти суть !
, у довгих творах довга історія
