* * * Неначе справжній чарівний митець Я викладаю долю кольорову Зі скалок всіх розбитих вже сердець, Що віднайшли життя мого дорогу. Я візерунку прагну дать тепла, Щоб він завжди палав в безмежжі часу, Але чомусь горіння в нім нема – Холодне скло льодового палацу. Міняю знов шматочки раз у раз, Даремно ріжучи до крові пальці, Проте зникає їхнє сяйво враз, Ніби палац на узбережній гальці. То як же мій орнамент закінчить, Як гаснуть кольори уламків вмить?
|