* * *
Неначе справжній чарівний митець
Я викладаю долю кольорову
Зі скалок всіх розбитих вже сердець,
Що віднайшли життя мого дорогу. Я візерунку прагну дать тепла,
Щоб він завжди палав в безмежжі часу,
Але чомусь горіння в нім нема –
Холодне скло льодового палацу. Міняю знов шматочки раз у раз,
Даремно ріжучи до крові пальці,
Проте зникає їхнє сяйво враз,
Ніби палац на узбережній гальці. То як же мій орнамент закінчить,
Як гаснуть кольори уламків вмить?
| 
у Вас 
1
