Вітаю Вас Гість | RSS

До головної/НОВИНИ САЙТУ | Реєстрація | Вхід

Пт, 15.11.2024, 12:29

Меню сайту

НОВИНИ

ПОЕЗІЯ та ПРОЗА

	- Вірші про солдат АТО і ООС
	- Музична скринька

ФОРУМ

ФОТОАЛЬБОМ

ВІДЕОАЛЬБОМ

АКТИВНІСТЬ

ВІКТОРИНИ/ТЕСТИ

Про сайт і правила сайту

Благодійна допомога на розвиток сайту

- моб. версія

Анумо знову віршувать! 05-07

На сайті всього: 6

Гостей: 5

Користувачів: 1

maxxxis

Пошук на "Анумо...!"

Категорії каталогу

Проза [1050]

Прозові твори друкуються тільки тут

Відеовірші [134]

Аудіовірші [49]

Українцям [2698]

Вірш-пісня [545]

Вірші про Україну [1482]

Вірші про рідний край [808]

село

Вірші про мову [269]

Збірки поезії, поеми [112]

Абетка [23]

Акровірш [32]

акровірші на форумі

Байка [108]

Загадки [15]

Верлібр [144]

верлібри на форумі

Елегія [51]

елегії на форумі

Історичні вірші [290]

вірші про голодомор, вірші про історію народу

Вірш-усмішка [999]

гумор

Вірші про сім'ю [402]

сім'я у віршах, вірші про батьків

Вірші про рідню [152]

вірші про брата, вірші про сестру

Вірші про жінок [663]

вірші про маму, вірші про дружину

Вірші про чоловіків [111]

вірші про батька, чоловік

Вірші про військових, армію [211]

вірші про захисників Вітчизни, про армію та військо

Вірші про Перемогу, війну [415]

Перемога, війна

Вірші про кохання [3385]

Вірші про друзів [715]

Вірш-казка [132]

Казка (проза) [29]

Проза для та про дітей [19]

Вірші для дітей [334]

Вірші про дитинство [323]

Вірші про навчання [59]

випускний вечір вірші

Вірші про професію [83]

Вірші про eмiгрантів [147]

Вірші в перекладі [708]

Вірші про свята [203]

Вірші про спорт [18]

спортивні вірші

Вірші про природу [1224]

вірші про квіти, вірші про ліс, вірші про дощ

Вірш-тост, вірш-привітання [121]

Для мене поезія - це [191]

Поети [275]

Поетична майстерня [51]

Оповідання, про поетів, творчість [24]

Релігія [315]

Щастя - ... [600]

Жінка - ... [263]

Життя... [4484]

Філософам [1308]

Громадянину [908]

Метафізика [157]

Опитування для Вас:

ШЛЯХ до ТВОРУ:


Вірші/статті
	Твори за тематикою	Вірш-казка

колобок

Колобок (за мотивами народної казки)

Чи за лісом , чи за гаєм,
Чи в степу за небокраєм,
Чи за річкою глибокою,
За горою за високою,

У однім селі були,
Дід із бабою жили.
Без дітей, на самоті,
Без достатку, в бідноті.

Якось Дід проголодався
І до Баби обізвався:
- Ти сходила б у комору,
Бо обідати вже в пору!

- Чи тобі що дід наснилось?
Чи привиділось чого?
У коморі в нас припасів
Вже півроку не було!

- Дам тобі одну пораду,-
Каже Дід до Баби радо. -
Піди віника візьми
Та по закутках змети.

Пішла Баба, як годиться,
Підмела усі полиці,
Із-під борошна мішки
Потрусила залюбки.

Вся та купка борошенця
Помістилась Бабі в жменьці.
Що ж із неї випікати,
З Дідом щоб посмакувати?

Обізвався тут Дідок:
- Печи, Бабо, колобок!
Годі тобі мудрувати
Ставай тісто учиняти.

Баба тісто учиняє,
Дід дрівцята вже рубає.
Пічку добре натопили,
Колобка в жар посадили.

Час минав, схолола піч.
Землю рясно вкрила ніч.
Спікся Колобок на славу,
Підрум’янив бочок справа.

Його треба простудити,
На віконце положити.
Хай лежить тут до світанку,
Ним поснідаємо зранку.

Місяць з неба покотився,
Промінь перший ледь з’явився,
Стало навкруги світати,
Колобок став міркувати:

- Як розпалять у печі ще,
Мені буде гарячіше.
Він не знав, що Сонце сходить,
Дума знов вогонь розводять.

- Зрозуміло, ясна річ,
Я не хочу більше в піч
Бо в печі горить яскраво,
А від жарюків заграва.

Треба мабуть утікати
Діда й Бабу покидати.
По стежині покочуся
І на волі опинюся.

Що надумав – те й зробив,
Довго часу не барив.
Ні валізок, ні сумок,
Стриб з віконця і на втьок..

Покотився гай, гай, гай…
Мимо клуні , за сарай,
Через сад, город, в долину,
Потолóчив картоплиння,

Вниз до річки покотився,
На лужку росою вмився.
Прокотився тим лужком –
Опинився за селом.

Там нагледівши стежину,
Покотився без зупину.
А стежина та вела
Аж до лісу від села.

А у лісі під кущем
Боягузко той іще
Заєць жив – великі вуха.
Гілка трісне – він вже слуха.

То ж він пісню Колобка
Ще почув із далека.
- Я від Баби утік,
Я від Діда утік ...

Бачить Заєць по доріжці,
А ні ручки , ані ніжки,
Мов їжак згорнувсь в клубок,
Тільки от нема голок.

Заєць весь тремтить від страху
Та й питає бідолаху:
- Хто такий і звідкіля
Прикотився із даля ?

Чом співаєш ти у лісі ,
Чом нікого не боїшся?
Хоч щоб Вовк почув твій спів,
Чи бува ведмідь набрів?

Чом рум’яний в тебе бік,
Де це ти його припік,
Де поділись ручки, ніжки,
Зупинись, зійди з доріжки

Колобок враз зупинився,
Зайцю чемно поклонився,
Скочив швидко на пеньок,
Каже, що він Колобок.

Мовив Заєць: « Всіх боюся,
Та тобою поживлюся».
- Ні, не їж мене, благаю,
Тобі пісню заспіваю.

Заєць вуха наставляє,
Колобок йому співає,
Що він спечений із тіста,
Що його хотіли з’їсти.

Що для Баби і для Діда
Ледь не став він замість хліба.
Що він хитрий і проворний,
І кмітливий, і моторний,

Що утік від Баби й Діда,
Не дав собою пообідать.
- І від тебе, Вуханя,
Утечу я навмання.

Заєць, вуха розпустивши,
Сів, заслухався увесь –
Колобок чкурнув, спочивши.
І в траві згубився десь.

Докотившись до узлісся,
З вовком колобок зустрівся.
Той в траві ховався хвацько,
Щоб схопить когось зненацька.

Сіроманець зиркнув скоса,
Хто це лісом котить босий,
Хто це у траві снує,
Йому засідку псує.

Вовк із засідки ступає,
Колобку шлях закриває.
Що це котиться за диво,
Може, це яка пожива?

Вовчисько пащу розкриває,
Колобок його спиняє:
- Зачекай-но, вовче-брате,
Дозволь пісню заспівати.

Колобок вже досвід мав,
Як від зайця утікав,
То ж чого гріха таїти,
Так із вовком хтів вчинити

Знов своєї заспівав,
Як від діда утікав.
Заспівав, як втік від зайця,
Та й мерщій від сіроманця.

Під куща та за пеньок -
І чим душ пустивсь на втьок.
Через балку, у байрак, -
Не спинить його ніяк.

Вовк хотів був навздогін,
Розгубився – де ж це він?
Щойно тут оце співав,
П’ятами враз накивав.

У байраці бідоласі
Ще зустрівсь ведмідь наразі.
Здивувався Косолапий,
Хто на нього це натрапив?

Що в гущаву лісову
Прикотилося йому?
Що непроханий за гість,
Зараз вмить його він з’їсть.

Колобок оговтавсь ледве:
- Ти не їж мене, Ведмеде.
Для тебе я розвагу маю,
Тобі пісню заспіваю.

Косолапий сів неквапно,
Притулив до вуха лапу
Та й питає Колобка,
Чи станцює гопака

Бува часом він до пісні,
Чи стоятиме на місці ?
Колобок сказав : «Еге ж,
Я тобі станцюю теж».

Й нумо танець так вести,
Щоб подалі відійти.
Відійшов від Косолапа
І мерщій кущами вдрапав.

Ніде правду тепер діти -
Без обіду знов сидіти.
Радикуліт замучив клятий -
Колобка не наздогнати.

Колобок, ще той гульвіса,
Покотився покотився собі лісом
Від стількох вже звірів втік -
Дума, що тепер повік

Не потрапить він у пащу
Звірям, що зустріне в хащах.
Не впійма його ніколи
Ні швидкий звір, а ні кволий.

У гнізді на верховітті,
Що гойдається на вітрі,
Проживала там Сорока -
Балаболка білобока.

Це вона аж від села
Колобковий слід взяла .
І літаючи знагоди,
Бачила його пригоди.

Захотіла і перната
Колобка покуштувати.
Щоб скоріш вчинить це діло,
До лисиці полетіла.

Вона кожен день при днині
Їй приносила новини.
За сорочині труди
Частку здобичі завжди

Лиска справно віддавала-
Полювання ж вдалі мала.
То ж про шмат дізнавшись ласий,
На перейми бідоласі.

Колобок побачив рижу,
І сороку зверху хижу,
Але страх уже він втратив
То й не став відраз втікати.

Лиска мовить ласкавенько
Та підходить все близенько:
- Хто ти, парубок вродливий,
Чи не гордий, не спесивий ?

- Я, веселий колобок,
Я від баби в ліс на втьок,
Від вухатого, від зайця
Я в гущавині сховався.

Я від вовка утікав,
Ведмедю п’ятами кивав.
І від тебе, від лисиці...
Руда стала тут проситься:

Я не чую, вже старенька.
Підійти, дозволь близенько,
Сядь на руки ти мені,
Заспівай свої пісні.

Колобок не довго мислив
І на руки сів до лиски.
Знову пісню їй співає,
Як від всіх він утікає.

- Я тебе не чую й досі,
Краще сядь мені на носі,
Щоб до вуха був близенько,
Тебе чутиму гарненько.

Колобок вмостивсь на носі,
Та біди не бачить й досі.
- Проспіваю раз і досить.
Раз так Лиска його просить

Лиш почав-но він співать,
А його зубами хвать.
Руда прудко ухопила
І враз навпіл розкусила.

А сорока скрекотить:
- Мені теж його кортить,
Дай шматочок і мені,
Обіцяла ж ти чи ні !

Пожували, поковтали
І в траві повизбирали
До останнього шматка…
І не стало Колобка.

Розміщено на сторінці: Вірш-казка

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1820 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів: 0 1 poshipelov • 06:20, 11.04.2017 [Лінк на твір] отак і людей з'їдають....... коли вони пильність втрачають.... 0 2 Asedo1949 • 11:16, 11.04.2017 [Лінк на твір] Гарно!

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі