Заячий сон.
Зайчик спав і морква снилась,
А солодка ж бо яка…
В зайця слина аж котилась,
І смоктав він язика,
Ще й облизувався смачно,
І жував, жував, жував…
Озирався часто лячно,
Щоб ніхто не відібрав.
Та не міг він насититись.
Ніби, цілу гору з’їв.
Враз проснувся… «Треба ж снитись?
Я ж так моркви захотів...
А тепер що, аж до літа
Будуть снитися ці сни?
Краще я піду край світа –
Прямо в літо, без весни!»
Заспокоїлось малятко.
Під покривом довгих вух
Знов заснуло зайченятко,
Заховавши носик в пух.
|