СОЛДАТСЬКІ НЕПОХОВАНІ КІСТКИ

Ще досі згадуєм померлих,

Карбуєм їхні імена,

А по кривавих наших землях

Вже точиться нова війна.

(самоцитата)

Водою пагорб навесні підмило,

Посунувши до урвища піски,

І оку подорожнього відкрило

Солдатські непоховані кістки.

Лежать окремо тулуб і кінцівки,

Біліє череп і медаль блищить –

В калюжі сонця золотого зливки

І неба неосяжного блакить.

Сліди іржі на світлому металі,

В них доля нагород солдатських всіх -

По світу розпорошені медалі –

Музеї в купи не збирають їх.

Здобутки смерті і життя поразки,

Розчинені у віковій імлі –

Із амуніції лишилась тільки каска,

А інше все істліло у землі.

Та якже так? Всю вивільнив Європу,

Не здав ні Ленінград, ні Сталінград...

Хіба дише смердючого окопу

І вартий був загиблий цей солдат?

…Постояв, позітхав… і рушив далі,

Минаючи то глини, то піски –

Копни – і з них посиплються медалі

І білі непоховані кістки.

2013