Ще досі згадуєм померлих,
Карбуєм їхні імена,
А по кривавих наших землях
Вже точиться нова війна.
(самоцитата)
Водою пагорб навесні підмило,
Посунувши до урвища піски,
І оку подорожнього відкрило
Солдатські непоховані кістки.
Лежать окремо тулуб і кінцівки,
Біліє череп і медаль блищить –
В калюжі сонця золотого зливки
І неба неосяжного блакить.
Сліди іржі на світлому металі,
В них доля нагород солдатських всіх -
По світу розпорошені медалі –
Музеї в купи не збирають їх.
Здобутки смерті і життя поразки,
Розчинені у віковій імлі –
Із амуніції лишилась тільки каска,
А інше все істліло у землі.
Та якже так? Всю вивільнив Європу,
Не здав ні Ленінград, ні Сталінград...
Хіба дише смердючого окопу
І вартий був загиблий цей солдат?
…Постояв, позітхав… і рушив далі,
Минаючи то глини, то піски –
Копни – і з них посиплються медалі
І білі непоховані кістки.
2013
|