ПРИМАРНЕ ЩАСТЯ

Михайле, як я тебе розумію. Був і в мене такий період "заслання" - довелося попрцювати в Болгарії. Ні, для життя там усього вистачало, не скаржуся. Наче і люди приязні, наче і слов"яне, не так вже від нас відрізняються, але на душі такий смуток - лише той, хто пережив, може зрозуміти. Стикаєшся з таким поняттям "Свій серед чужих, чужий серед своїх". Спершу розумієш, що ти - один, як перст, що навіть і поговорити німа з ким "по-душах", потім потрохи починаєш напрацьовувати стосунки і зв"язки, а повертаючись додому, розумієш, що життя пройшло тут повз тебе і залишило осторонь. Стаєш чужим для своїх. Та й з чужими не можна сказати, що стаєш своїм, бо ти все рівно імігрант, чужинець, прибулець. Ім навіть наші прислів"я та анегдоти не розповісиш, а у складну мить ніхто не прийде на допомогу. Не прийнято. Не чекай, не бійся, не благай. Звісно ж, Україна нікого не відхрещує від себе, але в нашу підсвідомість так чітко вбилося поняття, що там, за кордоном, краще, що ми, прагнучи ліпшого життя, залишаємо (обрубуємо) своє коріння, їдемо стрімголов мчимося за химерним синім птахом, а насправді нема його. Ніхто там не живе краще. Деякі ще й гірше. Те, що малюють у фільмах, у новинах - лише картинка, гарна презентація для притягування нових туристів та імігрантів - їм вигідно тримати дешеву рабсилу, самим не працюючи, а також отримувати додатково чужі грошові вливання у свою економіку. Якщо б наші керівники хотіли, вони так само могли б пудрити мізки іншим странам та приваблювати нові капітали за рахунок таких оман і афер. Усе зараз вирішує гарна реклама. А під нею - пшик. Тому, люди, ті, хто буде читати цей чудовий вірш та мій коментар, помисліть декілька разів перш, ніж полишати усе заради чужої країни, чужих людей, чухого світу. Набагато краще намагатися зробити усе можливе на своїх теренах для власного добробуту та щастя. Тому щасти усім, любіть свою країну та не полишайте її. Пам"ятайте, що тут ви потрібніші, бо тут набагато більше небайдужих до вас людей. З повагою і вдячністю за цю тему, Галина