Україно, нене рідна,
Чому ти бідуєш ?
Чому ти, як сходить сонце,
Нас, дітей, не любиш ?
Твої діти в цілім світі
Горбляться на пана,
Кожен мріє про жар-птицю,
А вона примарна.
Кожен хоче собі долю
Та іскристе щастя.
Летимо ми вітром в полі
Поки не погаснем.
І не має сліз за нами,
Нема панахиди
І простеньке, добре слово
В тишу не полине.
Україно, серцю мила,
Зупини поразку,
Ми втікаєм- уповаєм
На чужинців ласку.
Ми втікаємо і мрієм
Про свою жар-птицю.
А насправді, все що маєм-
Пір"я від синиці.
Україно, Україно,
В полі вітер свище,
А з роками наші мрії-
Гірке попелище.
Ти би знала, як чекаєм
Ми на твою ласку.
Ти би знала, скільки віри
В цю чарівну казку.
|