Недоля.
Заблукала у дорозі
Моя доля безталанна.
Накувала їй зозуля
Вікувати у вигнанні.
Розгубилися у житі
Літа-стежки волошкові,
Залишились лише вкриті
У сніги шляхи зимові.
Тихо плачуть на світанні
Трави, сльози – роси ллють,
А в знедоленім коханні
Полини гірки цвітуть.
Це ж ті очі, що з безодні
В серце радісно світили.
Де ж виділи своє сонце?
Де ж ви радість розгубили?
На яких тернах недолі
Ваші вицвіли зіниці,
Що палали маком в полі
І купалися в криниці?
Де ж набрались твої коси
Фарби сивої вуалі?
Звідки ж вітер той доносить
Смуток ранньої печалі?
Десь, на раннім перехресті
Відійшли шляхи від щастя,
Згасли зорі в піднебессі
І життя, здається, згасло.
24.06.2017р.Олесь Розхристаний.
| 
у Вас 
0
Дякую Вам, пані Галино, за теплий та оптимістичний відгук.Заходьте ще, буду радий.Творчих Вам успіхів та надтхення.
