Недоля.

Недоля.

Заблукала у дорозі

Моя доля безталанна.

Накувала їй зозуля

Вікувати у вигнанні.

Розгубилися у житі

Літа-стежки волошкові,

Залишились лише вкриті

У сніги шляхи зимові.

Тихо плачуть на світанні

Трави, сльози – роси ллють,

А в знедоленім коханні

Полини гірки цвітуть.

Це ж ті очі, що з безодні

В серце радісно світили.

Де ж виділи своє сонце?

Де ж ви радість розгубили?

На яких тернах недолі

Ваші вицвіли зіниці,

Що палали маком в полі

І купалися в криниці?

Де ж набрались твої коси

Фарби сивої вуалі?

Звідки ж вітер той доносить

Смуток ранньої печалі?

Десь, на раннім перехресті

Відійшли шляхи від щастя,

Згасли зорі в піднебессі

І життя, здається, згасло.

24.06.2017р.Олесь Розхристаний.