ПЕРЕКЛАД ІЗ ЄВГЕНА ПЛУЖНИКА

***

Річний пісок, слідок ноги твоєї

І досі ще — для мене — не заніс...

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки, -

Хіба що вітер хмари нажене...

О. друже мій єдиний, а далекий,

Який тут спокій стереже мене.

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе.

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час,- і васесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...

Бо я дивлюсь, і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий — такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

***

Речной песок, в нём след твой неглубокий?

Tuj доныне ветер не занес...

Дрожит река, и в зыбкие потоки

Глядятся стайки молодых берёз.

Взмывает аист плавными кругами,

Весь горизонт от сжатых пашен жёлт.

Любимая, а знаем ли мы сами,

Какой покой нас стережёт?

Ты будто будто бы на грудь мне возложила

Ладони тёплые, и замерло вдруг всё,

Нет больше нежных чувств, какими жили

И даже мёртвый лист теченьем не несёт.

Задули ветры, сбросил лес одежды

И замер мир под тяжестью утрат

И крохотный твой след,  что дорог был мне прежде,

Не тронет сердце, не встревожит взгляд

Но солнца луч,  из туч пробившись  тёмных,

Унылым мыслям вмиг подвёл итог,
И крохотным твой след вдруг стал таким огромным,

Что я его в себя вместить уже не мог.