***
Річний пісок, слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене — не заніс...
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс...
Не заблукають з хуторів лелеки, -
Хіба що вітер хмари нажене...
О. друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене.
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе.
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час,- і васесвіт не тече...
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей...
Бо я дивлюсь, і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!
***
Речной песок, в нём след твой неглубокий?
Tuj доныне ветер не занес...
Дрожит река, и в зыбкие потоки
Глядятся стайки молодых берёз.
Взмывает аист плавными кругами,
Весь горизонт от сжатых пашен жёлт.
Любимая, а знаем ли мы сами,
Какой покой нас стережёт?
Ты будто будто бы на грудь мне возложила
Ладони тёплые, и замерло вдруг всё,
Нет больше нежных чувств, какими жили
И даже мёртвый лист теченьем не несёт.
Задули ветры, сбросил лес одежды
И замер мир под тяжестью утрат
И крохотный твой след, что дорог был мне прежде,
Не тронет сердце, не встревожит взгляд
Но солнца луч, из туч пробившись тёмных,
Унылым мыслям вмиг подвёл итог,
И крохотным твой след вдруг стал таким огромным,
Что я его в себя вместить уже не мог.
| 
у Вас 
0
