Я віддаю свій голос за природу, І голову схиляю до землі, Щоб мої діти могли пити чисту воду, Щоб мої внуки з поля брали врожаї. Пульс мого серця стукається в душі, До розумів і рідних, і чужих, Бо відчуваю біль я за знівеченую сушу, За океан, за зло стихійних лих. То ж схаменіться, на кінець-то, люди, Ми ж теж природи як-не-як сини, Бо не спасе й прощення нас Страшного Суду, Як не зупинемось в війні з собою ми.
Згоден: відчую - врахую, Зможу - зміню перепліт, Знав я, що ритм забракують, Сумнів покращує світ... Щиро вдячний усім за коментарі. Інколи диханням та паузами вдається витягувати ритм, хоча й відчуваєш, що щось не те. Та головне ж ... процес.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас 
0
