Ой прийшли до Іри муки. Пухнуть вуха від науки. Те читати, те зробити… Все не можна й уявити. Сто робіт і всі негайно. Як Іринці було файно В світі доброму, крутому. Хто ж придумав таку втому?, Бо тепер якась наруга, Не життя - одна напруга. Пишем, плачем і читаєм Арифметику вивчаєм, І збираємо листочки, І малюємо садочки, І танцюєм, і співаєм, Попоїсти не встигаєм. Цілий день, неначе в пеклі. Перепалки йдуть запеклі; Вчитель, мама і бабуся. - Як же я їх всіх боюся… Всі чогось від мене хочуть, А мені від них, напрочуд, Нічогісінько не треба. Луг, трава і сяйво неба - Ось мої найкращі друзі І кінець усій напрузі.
Знаю, що так власне думають діти. Але і ми в минулому таким розумінням жили. Дякую Пані Катерино. Того Вашого вірша зараз перешлю моїй внучці Ганнусі. 5+! З повагою до Вас Василь Шляхтич з Польщі
Та мені їх, початківчиків, шкода. Буває іде попереду тебе хлопчина ,або дівчинка і такий велетенський рюкзачина на спині, що здається то рюкзак з ніжками і бантиками.Ваш твір дуже актуальний, пані Катерино і дотепний.
Дуже гарний вірш. Маю сина третьокласника тож до болю знайомі рядки.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
