ЦЕСАРІВНА

Вийшов з хати... і темно і зимно -

Сніжним полем іду навпростець...

З добрим ранком, моя цесарівно,

Як прокинивсь, то ще не кінець.

Хай життя відпалало багаттям,

Хай полишили сни весняні,

Та не вмер я інфарктній палаті,

Не загруз і смертельнім багні.

Ти далеко була, а всім ншим,

Що зі мною, було все одно,

Мук моїх тих ніхто не опише,

Не покаже з екранів кіно?

Як — не знаю, та вижив, підвівся,

Сніжним полем іду навпростець,

Не біда що мій вигляд змінився...

Головне, що живий, а не мрець.

Сурми ранок над степом заграли,

Зграя гав закружляла вгогрі...

Ох, життя! Хоч не стало ти раєм,

Є все ж в тебе принади малі.

Цесарівно моя! Цесарівно!

Та коли ж подалаю всю путь.

Серце стукає в грудях нерівно.

Став, щоб трішки повітря ковтнуть.

А воно відчайдушне, холодне

Хворе серце в ковалок стиска...

Та до тебе дістанусь сьогодні,

Хоч стежина життя так вузька,

А все інше поглинуто смертю,

Крок убік і усьому кінець,

Світ земний полетить шкеребертю

І лишиться від мене лиш мрець.

День тьмяненький з-за хмар виглядає

Не проклюнеться сонце крізь них,

Я іду, та все далі і далі

Цесарівно, від мене твій сміх.

Закипіли у небі заграви,

Ранній вечір мережить пітьму.

Десь всі разом поділися гави,

Я застиг, вже нічому не йму.

Путь надмірну обрав я для себе,

З хворим серцем її не здолать

Я один, і немає потреби

У майбутнє своє заглядать.

Все для мене мине, та все рівно

Не поскаржусь на долю свою...

На добраніч, моя Цесарівно!

Сподіваюсь на милість твою.

10.11.2017