Вийшов з хати... і темно і зимно -
Сніжним полем іду навпростець...
З добрим ранком, моя цесарівно,
Як прокинивсь, то ще не кінець.
Хай життя відпалало багаттям,
Хай полишили сни весняні,
Та не вмер я інфарктній палаті,
Не загруз і смертельнім багні.
Ти далеко була, а всім ншим,
Що зі мною, було все одно,
Мук моїх тих ніхто не опише,
Не покаже з екранів кіно?
Як — не знаю, та вижив, підвівся,
Сніжним полем іду навпростець,
Не біда що мій вигляд змінився...
Головне, що живий, а не мрець.
Сурми ранок над степом заграли,
Зграя гав закружляла вгогрі...
Ох, життя! Хоч не стало ти раєм,
Є все ж в тебе принади малі.
Цесарівно моя! Цесарівно!
Та коли ж подалаю всю путь.
Серце стукає в грудях нерівно.
Став, щоб трішки повітря ковтнуть.
А воно відчайдушне, холодне
Хворе серце в ковалок стиска...
Та до тебе дістанусь сьогодні,
Хоч стежина життя так вузька,
А все інше поглинуто смертю,
Крок убік і усьому кінець,
Світ земний полетить шкеребертю
І лишиться від мене лиш мрець.
День тьмяненький з-за хмар виглядає
Не проклюнеться сонце крізь них,
Я іду, та все далі і далі
Цесарівно, від мене твій сміх.
Закипіли у небі заграви,
Ранній вечір мережить пітьму.
Десь всі разом поділися гави,
Я застиг, вже нічому не йму.
Путь надмірну обрав я для себе,
З хворим серцем її не здолать
Я один, і немає потреби
У майбутнє своє заглядать.
Все для мене мине, та все рівно
Не поскаржусь на долю свою...
На добраніч, моя Цесарівно!
Сподіваюсь на милість твою.
10.11.2017
|