ТОБІ У ЧАС ПРОЩАННЯ На прощання нічого мені не сказав, Лиш обняв, відчуваючи втрату. … І гримить, і шумить, і вирує вокзал. Слів немає… То де ж їх узяти? І нічого не треба мені обіцять, І просити нічого не треба… Всі слова зачаїлись, завмерли, мовчать, То ж я мовчки горнуся до тебе. Оголошують рейс мій, і серце щемить: Наша зустріч відходить в минуле. Хай зупиниться мить, ця розпачлива мить, Аби чаша гірка нас минула! До зупинки автобус маршрутний прийшов, Білий ангел, провісник розлуки, Й розмикаються кращі на світі з оков – Твої рідні, довірливі руки. Всі кудись від’їжджають, до когось спішать, Їх автобус при вході ковтає… До твоєї душі прикипіла душа, Я її силоміць відриваю. По інерції місце в салоні знайшла, Рідну постать сльозою туманить. Серце жадно очима припало до скла, Щоб іще раз на тебе поглянуть. Ти - по той бік вікна, я – по цей бік вікна,- Неминучість розлук барикадна! На вокзалі лишається постать сумна, Одинока й така безпорадна! І останній твій погляд мене проводжа Аж туди, за межу небокраю… І шукає душа, і не вірить душа, Що тебе уже поряд немає…
|