| ТОБІ У ЧАС ПРОЩАННЯ На прощання нічого мені не сказав,
Лиш обняв, відчуваючи втрату.
… І гримить, і шумить, і вирує вокзал.
Слів немає… То де ж їх узяти? І нічого не треба мені обіцять,
І просити нічого не треба…
Всі слова зачаїлись, завмерли, мовчать,
То ж я мовчки горнуся до тебе. Оголошують рейс мій, і серце щемить:
Наша зустріч відходить в минуле.
Хай зупиниться мить, ця розпачлива мить,
Аби чаша гірка нас минула! До зупинки автобус маршрутний прийшов,
Білий ангел, провісник розлуки,
Й розмикаються кращі на світі з оков –
Твої рідні, довірливі руки. Всі кудись від’їжджають, до когось спішать,
Їх автобус при вході ковтає…
До твоєї душі прикипіла душа,
Я її силоміць відриваю. По інерції місце в салоні знайшла,
Рідну постать сльозою туманить.
Серце жадно очима припало до скла,
Щоб іще раз на тебе поглянуть. Ти - по той бік вікна, я – по цей бік вікна,-
Неминучість розлук барикадна!
На вокзалі лишається постать сумна,
Одинока й така безпорадна! І останній твій погляд мене проводжа
Аж туди, за межу небокраю…
І шукає душа, і не вірить душа,
Що тебе уже поряд немає…
| 
та
у Вас 
0
