В пам’ять вписані сльози Текучі потічком До рідної землі лицями людей, Яких в сорок сьомому З рідного викинув брат... Вже квіт покинули верболози Над берегами річок і потоків... На полонинах килимом лягла Свіжо зелена трава Серед якої кольорами втішали квіти... Села, закодованого в серцях, Вже не було. Вже нема... Десь пахне бузок край дороги, Біля якої стояла татова хата...
Коли виганяли, Хати вже не було. Але в уяві тата Вона була. У сорок шостім спалили її брати. Коли прийшли в село. Прийшли не як гості, А як злочинці. Спалили, Бо в ньому жили Ми, Українці. Написаний у 1964 році польською. Сьогодні 27.02.2018р переклав на рідну.
Пекучі сльози, згарище хат і понівечені долі українців. Все це прийшлося перенести поколінню людей з надією на краще, але історія чомусь ходить по колу і над нами знову нависла загроза. Не вміємо ми вчитися на помилках, тому знову і знову наступаємо на одні і ті ж граблі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-