збиру зіля висняне

збиру зіля висняне

збиру зіля висняне,

шо ся руспустило,

пугувору-си ду неї,

як ми було мило.

виджу її п'єкни вочі

в кожнуму цьвіточку,

виджу її мулудою

шудня і шурочку.

назбираю-си барвінку

с синіми цьвітками

і пумолюся так тихо,

як молився-м з мамом.

назбираю-си кунвалій,

білих і пахучих,

засьпіваю-си від жалю,

шу ми серци мучит.

назбираю-си фіалок,

синіх, як те небо,

і пудивлюся на нього,

кули є путреба.

назбираю-си нагідків,

мізерних та білих ,

було мало, було рітко,

шуб чугось ни міла.

назбираю-си дзвіночків,

шу такі, як дзвони,

синіх-синіх, як смарагди

памняті курони.

назбираю-си румашок,

виликих і чистих,

вставлю в глечика думашньо

з їх зиленим листом.

нарву субі лисьця бапки,

притулю ду рани,

шуби міг бим ся збудити

ни пізно, а рано.

назбираю-си кульбаби,

шу, як жовти сонци,

пуставлю-си ф чистий шклянці

з вудом на віконци.

назбираю чириди,

шу колит і лічит,

вбирігайи від біди,

нагадуйи вічни.

назбираю пулину',

сивуго й гіркого,

шуб ни мати ніґди

ні віт кого злого.

назбираю хулутку,

цьвіти випущу в ріку,

най пливут в далекі роки,

де я чув ше її кроки.

назбираю румнянку,

малого, тирпкого,

шуб зниваги ни відати

ніґди ні віт кого.

назбираю лабазу,

шу русте с травою,

пуміш шумом тихих трав,

погадаю с тубою.

      Іван Петришин

зберу зілля весняне

зберу зілля весняне,

що руспустилося ,

поговорю з нею,

як то нам любилося.

бачу її гарні очі

у квіточці кожній,

бачу її молодою,

щороку побожно.

назбираю барвінку

із синеньким цвітом,

і, помолюсь з нею тихо

узимку і влітку.

назбираю і конвалій,

білих і пахучих,

й заспіваю пісню жалю,

що так серце мучить.

назбираю і фіалок,

синіх, як те небо,

й подивлюся знов на нього,

коли є потреба.

назбираю і нагідок,

дрібненьких та білих,

було, справді, дуже рідко,

щоб чогось не вміла.

назбираю і дзвіночків,

які, немов дзвони,

синіх-синіх, як смарагди

пам'яті корони.

назбираю і ромашок,

великих і чистих,

вставлю в глечика, як вдома,

з їх зеленим листом. 

назбираю подорожник,

притулю до рани,

аби міг я розбудитись

не пізно, а рано.

назбираю ще й кульбаби,

що, як жовте сонце,

поставлю у чистій склянці

на своє віконце.

назбираю череди,

що коле й лікує,

вберігає від біди,

про вічне віщує.

назбираю полину,

сірого й гіркого,

щоб не мати ніколи

від нікого злого.

назбираю холодку,

квіти пущу у ріку,

хай пливуть в далекі роки,

коли чув я її кроки.

назбираю трави-ліків,

малих і терпких,

щоб зневаги нe знати

від злих та лихих.

назбираю бур'яну,

що росте з травою,

поміж шумом тихих трав,

побалакаю з тобою.

Іван Петришин