збиру зіля висняне
збиру зіля висняне,
шо ся руспустило,
пугувору-си ду неї,
як ми було мило.
виджу її п'єкни вочі
в кожнуму цьвіточку,
виджу її мулудою
шудня і шурочку.
назбираю-си барвінку
с синіми цьвітками
і пумолюся так тихо,
як молився-м з мамом.
назбираю-си кунвалій,
білих і пахучих,
засьпіваю-си від жалю,
шу ми серци мучит.
назбираю-си фіалок,
синіх, як те небо,
і пудивлюся на нього,
кули є путреба.
назбираю-си нагідків,
мізерних та білих ,
було мало, було рітко,
шуб чугось ни міла.
назбираю-си дзвіночків,
шу такі, як дзвони,
синіх-синіх, як смарагди
памняті курони.
назбираю-си румашок,
виликих і чистих,
вставлю в глечика думашньо
з їх зиленим листом.
нарву субі лисьця бапки,
притулю ду рани,
шуби міг бим ся збудити
ни пізно, а рано.
назбираю-си кульбаби,
шу, як жовти сонци,
пуставлю-си ф чистий шклянці
з вудом на віконци.
назбираю чириди,
шу колит і лічит,
вбирігайи від біди,
нагадуйи вічни.
назбираю пулину',
сивуго й гіркого,
шуб ни мати ніґди
ні віт кого злого.
назбираю хулутку,
цьвіти випущу в ріку,
най пливут в далекі роки,
де я чув ше її кроки.
назбираю румнянку,
малого, тирпкого,
шуб зниваги ни відати
ніґди ні віт кого.
назбираю лабазу,
шу русте с травою,
пуміш шумом тихих трав,
погадаю с тубою.
Іван Петришин
|
зберу зілля весняне
зберу зілля весняне,
що руспустилося ,
поговорю з нею,
як то нам любилося.
бачу її гарні очі
у квіточці кожній,
бачу її молодою,
щороку побожно.
назбираю барвінку
із синеньким цвітом,
і, помолюсь з нею тихо
узимку і влітку.
назбираю і конвалій,
білих і пахучих,
й заспіваю пісню жалю,
що так серце мучить.
назбираю і фіалок,
синіх, як те небо,
й подивлюся знов на нього,
коли є потреба.
назбираю і нагідок,
дрібненьких та білих,
було, справді, дуже рідко,
щоб чогось не вміла.
назбираю і дзвіночків,
які, немов дзвони,
синіх-синіх, як смарагди
пам'яті корони.
назбираю і ромашок,
великих і чистих,
вставлю в глечика, як вдома,
з їх зеленим листом.
назбираю подорожник,
притулю до рани,
аби міг я розбудитись
не пізно, а рано.
назбираю ще й кульбаби,
що, як жовте сонце,
поставлю у чистій склянці
на своє віконце.
назбираю череди,
що коле й лікує,
вберігає від біди,
про вічне віщує.
назбираю полину,
сірого й гіркого,
щоб не мати ніколи
від нікого злого.
назбираю холодку,
квіти пущу у ріку,
хай пливуть в далекі роки,
коли чув я її кроки.
назбираю трави-ліків,
малих і терпких,
щоб зневаги нe знати
від злих та лихих.
назбираю бур'яну,
що росте з травою,
поміж шумом тихих трав,
побалакаю з тобою.
Іван Петришин
|