Нд, 24.11.2024, 00:40
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1051]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2699]
Вірш-пісня [546]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [270]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3388]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [316]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [909]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Що є загрозою розвитку української мови?
Всего ответов: 497

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Два світи

ДВА СВІТИ

(Оповідання)

Частина І. ВОНА

Стела чітко побачила перед собою торбину з грубо вичиненої чорної шкіри. Торба була щільно напхана твердими нерівними уламками, що випиналися гострими кутами і грозили прорвати шкіру.
Стела вхопилася за мотузку, вправлену в краї, і щільно-щільно затягнувши торбу, міцно її зав’язала.
Аж тоді їй раптово полегшало. Посвітліло, посвіжішало. Попустило.
Гнітюча туга мучила її кілька днів, змикаючись навколо серця все ближче і густіше. Стела давно звикла вважати себе сильною жінкою, тож боролася з цією напастю як могла. Казала собі, що у неї ж усе добре, що вона все має, а тепер от навіть і любов. Не допомагало. Стела пробувала зачепитись за друзів. Телефонувала їм, починала про щось говорити, і загостреними від туги відчуттями зразу вловлювала, що вони зайняті своїми справами, що їм не до неї. Тоді пробувала обманути нудьгу, перемикаючи увагу на улюблені справи: читання, малювання, перегляд кінофільмів. Але темна сила обволікала ще до того, як пробігала очима перші рядки чи пробувала вникнути в мерехтіння кольорових кадрів. Чорна важка драглиста маса навалювалася на плечі, причавлювала душу.
- Боже, це може те, що називають депресією,- безмовно питала себе чи невідомо кого завжди оптимістична, на людський погляд, Стела. І знову пробувала вимовити ближнім, що їй дуже, дуже погано. Але слова були безсильні. Їх, власне, й не було. Тим більше, що пояснити нічого не могла. І не сміла.
Була п’ятниця. Стела поверталась і очима, і душею, як сонях до сонця, на кожен звук гальмуючої машини за вікном. Вона сподівалась його сьогодні побачити. Просто подивитись на нього хвильку, непомітно заглянути у великі оленячі очі з довгими віями. Навіть не доторкнутись, бо не можна на людях. Але мати собі хоч мить, тільки дрібну мить перед тим як він поїде на всі довгі вихідні геть із поля її зору. До своєї сім’ї, про яку турбуватиметься, яку плекатиме і леліятиме (“Я одружуюсь тільки раз“...)
День близився до кінця. А Стела жила своїм чеканням і ним дихала. Тому, мабуть, і змогла побачити, незважаючи на напружений робочий графік, як безцінне його авто проїхало мимо вікон. Проїхало, не зупиняючись...
Звичайно ж, у неї вистачило сил скінчити роботу, перекидаючись незначними фразами і прощаючись із співробітниками. Ніби нічого не сталося, - цивілізована ж, сучасна жінка. Зайнятий, поспішав, багато справ - звично виправдовувала звичну чоловічу неуважність до всього, що стосувалося душі, а не тіла, до того, що не могла і не хотіла пояснювати його логіка.
- Справді ж, нічого не сталося, - розмовляла з собою. В понеділок усе буде, як і раніше. Як і раніше, - чекання випадкової зустрічі, рідкісного дзвінка. Моління на голос, блискавку усмішки. Розтавання од найбанальнішої фрази, сказаної до неї. І все це – всередині, в душі, глибоко заховане. А назовні – треба бути дотепною, оригінальною, жартувати і не подавати й знаку своєї розгубленої і загубленої душі. Бо йому то не подобається. Бо він вважає, що то – занадто серйозно. Гормони, - от і все пояснення цього взаємного шаленого притягання.
- Нічого ж, нічого не сталося, - повторювала, сама себе утішаючи. Вела автомобіль поміж золотом палаючого і багряніючого листя.
Здавалось, їхала в нікуди.
В дні без нього.

Частина ІІ. ВІН

Мене до цієї жінки вабило нестримно. Одного її погляду, слова було достатньо, щоб у мене починало тьмаритися в голові. Тож уникав її, коли міг. А як зрештою ноги самі до неї приводили - мусив робити над собою зусилля, аби не здаватися смішним і пам“ятати про необхідність не видавати себе перед іншими.
Робота й обов“язки відволікали, втома й життєва метушня притупляли. Але вистачало тільки зустрічі, і я готовий був кинутись до неї та й знов цілувати її безтямно.
Вона дуже любила ті поцілунки. Казала, що в мене чуттєві губи, що я талановитий коханець, ба, рідкісний; і що кохати – то мало бути моє призначення від народження, а отож я повинен був не крутити гайки при станках, а служити десь у сервісі по виклику і ощасливлювати жінок.
Я мовчав. І любив її всим тілом. Час летів непомітно.
- Вже пізно, пора, - останнім часом те все більше промовляв я. А вона ледь помітно ображалась, хоч так само вже давно мусила йти. Збираючись, я віддавав напів-іронічні команди. Вона сердилась і називала мене черствим. Але, сподіваюсь, хоч розуміла. Хто ж би тоді тримав ситуацію під контролем? Я повинен був за кілька хвилин збирати докупи не тільки себе, а і її. В коханні вона розчинялася, ставала якоюсь безпомічно-аморфною. І тільки дивилась благально: - Веди мене!
Вести мені не було куди. Кожного разу мені треба було хоча б з честю вивести її із чергового випадкового прихистку нашої зустрічі.
І я давав чіткі детальні вказівки, які вона здається, вловлювала тільки частково. А потім невидимо йшов позаду, підстраховував і охороняв, аж поки вона добиралась до безпечного місця.
На прощання майже нічого не казав. Вона хотіла від мене слів, а чула лише: - Їдь обережно. Бережи себе. Ображено змахувала віями, відповідала: - Ти теж. Часом просила: - Поцілуй ще раз. Затримувала свої губи на моїх.
І від“їждждала в ніч.
Душа повнилась легкістю. Попереду чекав новий день.

Copyright ©Тамара Ганенко


Додав: TamaraHanenko (26.06.2009) | Автор: © Тамара Ганенко
 
Розміщено на сторінці: Проза, Ганенко Тамара

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2999 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 7
avatar
1 Did • 17:50, 27.06.2009 [Лінк на твір]
Ясний погляд на світ, чудове знання життя, сувора і разом з тим витончена простота мови дозволяють писати вам чудові оповідання.
Склалося враження, що так міг написати тільки той, хто не спостерігав життя героїв збоку, а сам жив серед них, радів їх радощами й страждав їх стражданнями.
Дякую.
avatar
2 octava • 21:28, 27.06.2009 [Лінк на твір]
Майстерна психологічна замальовка. Вона - "їхала в нікуди" від розпачу. Його ж просто - "попереду чекав новий день"... Два світи. Антоніми. Полюси. Звідси - і "взаємне шалене притягання". hands
avatar
3 Sofi • 15:41, 30.06.2009 [Лінк на твір]
Захопили, змусили читатити кожну букву...... Повторю Світлану: майстерно!
І, головне, дуже правдиво.....саме так, як і буває переважно в житті...
avatar
Дякую, дорогі. Ваша думка мені дуже важлива.
Автор.
avatar
5 Satarialist • 14:18, 16.07.2009 [Лінк на твір]
Мені сподобалось
avatar
Дякую ще раз, дорогі.
До речі, ця річ та деякі інші мої прозаїчні замальовки вийшли друком в Україні (вчора лишень одержала авторські примірники) - альманах «Нова Проза», Том 14. (Email: Novaproza@ukr.net ).
avatar
0
7 spydut • 09:28, 29.08.2021 [Лінк на твір]
було послухати і обдумати що


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в словах пана Бутусова - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz