Татова грушка.
Триптих
Навіщо вам, тату, війна?
Моя плаче за вами весна.
Ви ж мені говорили: «Люблю»,
То ж чому я самотньо стою?
Сонце бавить мене і втішає,
Віз Чумацький по небу блукає,
Падають зорі, як дні-сиротинці…
А я все чекаю від тата гостинців.
Не вбивайте, татусю, нікого, не треба,
Вистачить всім нам чистого неба,
Рясного дощу, глибоких снігів,
Не змінюйте радість душевну на гнів.
У снах я, татусю, із вами іду,
У нашім квітучім, співучім саду.
Туди аж, де обрій кінчається, там…
І знову без вас я прокинувся, сам.
Убивця - війна гарматами грюка
І стежкою нашою ходить розлука.
За руку я вашу міцно тримаюсь,
Твердо ступаю, не озираюсь.
Ви моя гордість, ви моя сила,
З вами розправлю в польоті я крила.
Радіє матуся, вся наша рідня,
Коли ви зі мною, то тішуся я.
Х-Х-Х
Вітер, мов п”яний по світу блукав,
Мабуть мене він, синку, шукав.
В яруги заходив, хвилями біг,
Здіймав куряву із грунтових доріг,
Поміж дерев тихо ступав,
Хмаркою білою низько літав,
Вдивлявся в обличчя стомлених днів,
Вже в безнадії по лугові брів,
Літо всміхалось йому навздогін,
Холодом линув храмовий дзвін.
Спинився буйнесенький, бачу, впізнав,
Знайшов він мене і зі мною упав.
Зелена перина , квіти кругом,
Сич, щось викрикує мені перед сном.
Червоними маками тіло цвіте…
Не бачу у сні тебе, синку, ти де?
Вихор здійнявся, потім ущух,
Тихо довкола, кульбабовий пух,
Для мене скінчилася клята війна
І лиха і болю набрався сповна.
Злітай – но до хати вічний мій друже,
Скажи за любов”ю сумую я дуже.
Замість сім”ї смерть пригорнув…
За що воював? Не питай , не збагнув.
Х-Х-Х
Зажмурила хата очі - віконця,
Дитина без батька -- небо без сонця.
Двері в журі скриплять раз – у – раз…
Ніхто не розлучить, казали ви нас.
Я слухав вас ,тату, радів і сміявсь
І з вами нікого тоді не боявсь.
Похнюпився стіл, нудьгують стільці
І сльози у мами завжди на лиці.
Серед ясного неба грім прокотивсь,
Тато на фото у домі лишивсь.
Навіщо послали ви ненька на смерть
І закрутили страшну круговерть?
Чужинці – ординці, прислужники зла
Із грудей розрослася у вас бугела.
На покуті Бог і Діва свята:
-- Поверніть мені тата, -- дитина блага.
Чого мовчите? Скажіть , хоч словечко,
Я ж ваша покірна, слухняна овечка.
Нащо упустили тризну до хати,
Дозвольте мені у вас запитати?
Влада від Бога? Я сумніви маю…
Кров і брехня, її не сприймаю.
Зажмурила хата очі – віконця,
А татова грушка сміється до сонця.
|