Татова грушка

Татова грушка.

Триптих

Навіщо вам, тату, війна?

Моя плаче за вами весна.

Ви ж мені говорили: «Люблю»,

То ж чому я самотньо стою?

Сонце бавить мене і втішає,

Віз Чумацький по небу блукає,

Падають зорі, як дні-сиротинці…

А я все чекаю від тата гостинців.

Не вбивайте, татусю, нікого, не треба,

Вистачить всім нам чистого неба,

Рясного дощу, глибоких снігів,

Не змінюйте радість душевну на гнів.

У снах я, татусю, із вами іду,

У нашім квітучім, співучім саду.

Туди аж, де обрій кінчається, там…

І знову без вас я прокинувся, сам.

Убивця - війна гарматами грюка

І стежкою нашою ходить розлука.

За руку я вашу міцно тримаюсь,

Твердо ступаю, не озираюсь.

Ви моя гордість, ви моя сила,

З вами розправлю в польоті я крила.

Радіє матуся, вся наша рідня,

Коли ви зі мною, то тішуся я.

Х-Х-Х

Вітер, мов п”яний по світу блукав,

Мабуть мене він, синку, шукав.

В яруги заходив, хвилями біг,

Здіймав куряву із грунтових доріг,

Поміж дерев тихо ступав,

Хмаркою білою низько літав,

Вдивлявся в обличчя стомлених днів,

Вже в безнадії по лугові брів,

Літо всміхалось йому навздогін,

Холодом линув храмовий дзвін.

Спинився буйнесенький, бачу, впізнав,

Знайшов він мене і зі мною упав.

Зелена перина , квіти кругом,

Сич, щось викрикує мені перед сном.

Червоними маками тіло цвіте…

Не бачу у сні тебе, синку, ти де?

Вихор здійнявся, потім ущух,

Тихо довкола, кульбабовий пух,

Для мене скінчилася клята війна

І лиха і болю набрався сповна.

Злітай – но до хати вічний мій друже,

Скажи за любов”ю сумую я дуже.

Замість сім”ї смерть пригорнув…

За що воював? Не питай , не збагнув.

Х-Х-Х

Зажмурила хата очі - віконця,

Дитина без батька -- небо без сонця.

Двері в журі скриплять раз – у – раз…

Ніхто не розлучить, казали ви нас.

Я слухав вас ,тату, радів і сміявсь

І з вами нікого тоді не боявсь.

Похнюпився стіл, нудьгують стільці

І сльози у мами завжди на лиці.

Серед ясного неба грім прокотивсь,

Тато на фото у домі лишивсь.

Навіщо послали ви ненька на смерть

І закрутили страшну круговерть?

Чужинці – ординці, прислужники зла

Із грудей розрослася у вас бугела.

На покуті Бог і Діва свята:

                  -- Поверніть мені тата, -- дитина блага.

Чого мовчите? Скажіть , хоч словечко,

Я ж ваша покірна, слухняна овечка.

Нащо упустили тризну до хати,

Дозвольте мені у вас запитати?

Влада від Бога? Я сумніви маю…

Кров і брехня, її не сприймаю.

Зажмурила хата очі – віконця,

А татова грушка сміється до сонця.