Простіть друзі, що не зараз На ваше слово, слово дав. Я довго думав, було, й марив, Аж сів і словом заспівав Про своє й наше я, в чужині... Про надбаний багаж років. Про наше вчора, завтра, нині... Так, щоб ти друже зрозумів. Років, поки що не рахую, Хоч їх і в мене трохи є. Вечорами сиджу, віршую... У віршах про Наше, Своє... Усі вірші мені сестрами. Оспівую втрачений рай. В них туга за Сяном, горами. В рядках моїх пливе відчай. Буває, що людей питаю: Скажіть, як там колись було В селі, яке з книжок я знаю. Й таке сниться мені воно.
Щасливі люди на дорогах... Неділя. З церкви кличе дзвін, Долов, де буде Служба Божа... Славку, скажи де нині він? Розбили церкву і дзвін вкрали Ті, які теж вірять в Христа. А нас по світу розігнали, Щоб затратили своє Я. Від батьків чув, що того били За греко-католицький сан... Гриця в хаті його сплили... Вже стільки років плаче Сян...
Буває і я тихо плачу. Сльози рукавчиком протру. Дивлюсь в минуле, а там бачу Тих, яких женуть в чужину. Віз і прив’язана корова... Бабуся стара і тлумак... Чую її мовчазні слова: За що карає нас поляк? Сльози протре кутком хустини, Рукою зробить знак хреста. У небо з молитвами лине: Боже, прости їм так, як я...
Чути, стріляє брат до брата... Калюжа крові... Ще живий... Молодий хлопець кличе: - ТАТУ, Прийди, прошу й мене добий, Поклонись мамі, сестрам, брату І вбивцям свою долонь дай. На Дубнику, при церкві, тату, Як зможеш мене поховай...
Він ще пожив може годину. Точно, як довго не скажу. Вибрали яму. В домовину Біля церкви його кладуть. Хреста на могилі немає. Дошки пам’ятної нема. Лежить собі тихенько скраю Тілечко улючанина.
Як будеш там, зломи коліна. Зроби рукою знак хреста. За наше Я він жив і згинув. Хай жертва буде не німа.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
