Я погляну в очі, дивні-дивні очі,
Котрі я, здається, все життя любив,
Нам би дня у юність, душу залоскоче,
Я тебе забрав би і не відпустив.
Я погляну в душу, дивну-дивну душу,
Котру Бог для мене, думаю, створив,
Пригорну до серця і зізнатись мушу,
Я б її леліяв і не розтрусив.
Я погляну в долю, у зрадливу долю,
Котра диким медом по чужих степах,
Ох, життя так мало, а думок доволі,
Та надій ніяких для життя в думках.
Тож погляну в небо, я погляну в небо,
І молитву Богу вознесу в словах,
Що знайшов для мене мить побіля тебе,
І ловив я щастя на твоїх вустах.
|