Кодекс життєвих парадоксів

РОЗДІЛ 1.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ

Стаття 1. Більше ніде не стрінете Ви фальші,
Ні в чому сумніви частіш Вас не проймуть,
Аніж у переповненій свавіллям чаші,
Яку із гіркотою люди п’ють.
Стаття 2. І не стає кінців у палці менше,
І в котре зло за благо нам несуть,
І вірять в Господа померши і воскресши,
Заглянувши в свою нікчемну суть.
Стаття 3. Відносність цього світу не даремна
І шлях до ідеалу – без кінця,
Земля освічена, на іншім боці темна,
Вбираючи тіла, вбиваються серця.
Стаття 4. Один вид ліків добрий для печінки,
Та він руйнує нирки, стравохід,
І мов дві раси є: чуттєва жінка
І чоловік, приречений на хіть.
Стаття 5. А от Ви знаєте, хто Ваш найгірший ворог?
Хто здатен Вас розвіяти на пух?
Я Вам скажу із досвіду вже свого:
Найгірший ворог – Ваш найкращий друг.
Ніхто так важко не застромить слово
В найглибші закутки безпечної душі,
Як той, кому ти двері свого дому
Відкриєш без запрошень і ключів.
Стаття 6. А ворог, в більшості, Ви знаєте, - це добре:
Ми боремся, осмислюєм, ідем,
Бо легкий сир – лиш в пастці для негордих,
Бо поки є проблеми – ми живем.
Стаття 7. Кохані ж наші – часто – людоїди,
Задумайтесь у цю безглузду річ:
Кохають, а за крок вже ненавидять,
До першої проблеми пліч-о-пліч.
Байдужість, так, - найгірша людська вада,
Та хто все звів крилате в сірі дні?
Хто перестав, Ти, чи кохана відчувати?
- Звичайно, - вона винна, чи, мо’, ні?
Стаття 8. Найближчий родич – то чужа людина,
Як не крути, а так воно завжди,
Найвищі гори поміж рідних – це хатина,
Чи просто гроші, спадкові суди.
І за поріг ступають раз із сотень,
Цураються частіше і ножі
Щоденно точать й принагідно потім
Виймають їх з душі і до душі.
Стаття 9. І дуже хочеться змінити все довкола,
Є ж стільки спраглих доброти і чистоти,
Та сіра більшість перекотиполем
Жбурляє тебе в простір пустоти.
Стаття 10. Тоді уже лиш вийнятки крізь призму
Вглядаються у цей нікчемний світ,
І тільки завдяки їх оптимізму
Всі прагнуть стерти неподібний слід.
Стаття 11. Попри слова і пересуди,
Вслухаючись у потойбічні голоси,
Найбільшим парадоксом самі люди
Були і є у всі часи.
Стаття 12. Приміром, більше всіх хворіють
Рідня й нащадки лікарів,
І часто діти вчителів лиш мріють
Про вільний час своїх батьків.
Стаття 13. Ті ж, що найбільше прикладають
Зусиль до настання мети,
Частіше всього й дяку мають
Під назвою народною “понти”.
Стаття 14. А першими вмирають кращі,
Бо їхні місії життя
Вбивають примітивні пращі
Без жодних ознак каяття.
Стаття 15. І все триклята бездуховність,
Без будь-яких на те причин,
Бездумна людськая гріховність,
Жінок-хижачок і мужчин.
Стаття 16. Хоча й не меншає талантів,
Та за життя звучить: “ганьба!”,
Їм ладні навшивати імплантатів,
Авторитетом залишається ж юрба.
Стаття 17. Немає лідерів – погано,
З’явилися, - поганими стають,
Неповноцінні, заздрісні тирани
Не владарюють й іншим не дають.
Стаття 18. Не научились ми в віках
Радіти тому, що ми маєм,
Хтось у минулому застряг,
Хтось у майбутньому літає.
А от найвищим із умінь
Поміж майстерностей – є жити
І посміхатись, дивлячись на власну тінь,
Бо вона є, - і ти потрібен світу.
Стаття 19. Здавалося, у кожному є щось,
Якась родзинка, треба лиш шукати,
Та раб і з крилами учинить парадокс:
Підлогу буде ними підмітати.
Бо є межа можливостей й бажань
Для кожної конкретної людини,
А сили волі майже вмерла грань,
Бо “”homo sapience” усе ж таки – тварина.
Стаття 20. Люди прагнуть висікати
Імена на камінцях,
А насправді, мабуть, варто
Залишати на серцях.
Бо ніщо не є більш вічним,
Ніж літопис людських душ,
Все стає набридло-звичним,
Пам’ять каже лиш “не руш”.

РОЗДІЛ 2.
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ

Стаття 21. Я сумніваюсь в кожному з понять,
Які мені дає щодня миттєвість,
І тільки вірші дозволяють розпізнать,
Де варто діяти, де краща – бездієвість.
Бо сумнів вдосконалює цей світ,
Примушує над кроком міркувати,
Казати із усмішкою “Привіт”
І в буднях відкривати свято.

РОЗДІЛ 3.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ ПАРАДОКСІВ

Стаття 22. Мій оптимізм - це певний парадокс,
Однак, нічим не схожий на наївність,
Бо я кажу проблемам: “ось я, ось”,
Й використовую свободу на нерівність.
Стаття 23. Найлегше здатися, волати: “нема сил”,
“Я вже старий”, “малий”, чи то “не в змозі”,
А чи багато спробувало пил
Змахнути на своїм порозі?
І стане все на ті місця,
Де долі вже не вершить кома,
А парадокси без кінця
Стають в єдину аксіому.