Уперше у житті мені бракує слів… Якісь думки не ті, усе якесь напів… Без таїнства торкань, без ніжності розмов, Лиш океан чекань, але я хочу знов… Немовби приворот, я вибухаю враз, Собі шепчу: «От-от…», вона: «Розсудить час…» Майне і знову в даль, стою, дивлюсь у слід… Цілунок крізь вуаль гарячий, наче лід… Чарує милий сміх і голосом п’янить… Тримає біля ніг, щодня всього на мить… Захоплення і страх, між ейфорії – струм, А враз цей «синій птах» моїх ілюзій глум?… Не вмію півлюбить, нема півпочуття, Від запитань рябить збентежене життя… Я вию до небес, душевний вовчий спів… Рве горло щастя стрес, але бракує слів…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
