Уперше у житті мені бракує слів… Якісь думки не ті, усе якесь напів… Без таїнства торкань, без ніжності розмов, Лиш океан чекань, але я хочу знов… Немовби приворот, я вибухаю враз, Собі шепчу: «От-от…», вона: «Розсудить час…» Майне і знову в даль, стою, дивлюсь у слід… Цілунок крізь вуаль гарячий, наче лід… Чарує милий сміх і голосом п’янить… Тримає біля ніг, щодня всього на мить… Захоплення і страх, між ейфорії – струм, А враз цей «синій птах» моїх ілюзій глум?… Не вмію півлюбить, нема півпочуття, Від запитань рябить збентежене життя… Я вию до небес, душевний вовчий спів… Рве горло щастя стрес, але бракує слів…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
