- Присядь навколішки навпроти,
Закрий очиці, що ти бачиш?
- Та тьму я бачу там собачу,
З закритими очима чорта,
Хіба, прозріючи, побачиш...
- А, може, хто з людей привидивсь,
У пам'яті твоїй зринає?
- Та ні, нікого тут немає,
І сам би ти мабуть побридивсь,
Що хтось тебе у тьмі тримає...
Я промовчав в розчаруванні,
Романтики відкинув ниці,
У майже розпачі, на грані,
Бо закриваючи зіниці,
Вона ввижалась, чарівниця...
Я уявляв, як ми кохали,
Домінікана, Піренеї,
Від щастя крилами махали,
І враз почув, мов грім, від неї:
- Ми довго гратимось дурнею?
Коротше, женишся чи ні?
Більш невідомості не хочу,
Обридло шаритись мені,
Тільки затям слова пророчі:
Я не зведу із тебе очі... :)
|