|
Повишивала
весна листочки на деревах,
Світло- зеленi, ніжнi і тендітнi,
Коли з`явилось сонечко привітне,
І вийшли із татами діти,
Невміючи ще розмовляти,
Почали пташенята щебетати.
оте весняне гаптування,
що- шовком вишитий килим,
хтось просто є, бо є малим,
а, хтось втішається весні,
неначе казці увісні,
жене геть думи навісні,
і чує в шумі зелені пісні,
що потайки утверджують
столітню круговерть,
руйнуючи все зло ущерть,
як срібла міcяця холодна чверть,
віщує мовчки літо й жовто-осінь,
коли безмежжя неба просинь
в зіниці загляда фіалок,
підсніжників, кульбаб і анемон,
у час, як сонце сходить на амвон,
увесь із золота, вогню й снаги,
тепло якого розтопило всі сніги,
усі льоди холодної зими-
земля витає, радіємо і ми:
весна, весна - пробудження спокійне,
коловертіння часу пір постійне,
поява листячка й квіток-
весна життю плете вінок
й чекає нових писано`к,
аби відродження відроджувало нове,
весна- всіх кольорів розмова,
життя- бадьорість і обнова,
примноження, суть і основа
незвіданого сенсу і законів,
проміння сонця - на долоні.
Іван Петришин
| 
у Вас 
0
