Bесна y місті

Повишивала

весна листочки на деревах,

Світло- зеленi, ніжнi і тендітнi,

Коли з`явилось сонечко привітне,

І вийшли із татами діти,

Невміючи ще розмовляти,

Почали пташенята щебетати.

оте весняне гаптування,

що- шовком вишитий килим,

хтось просто є, бо є малим,

а, хтось втішається весні,

неначе казці увісні,

жене геть думи навісні,

і чує в шумі зелені пісні,

що потайки утверджують

столітню круговерть,

руйнуючи все зло ущерть,

як срібла міcяця холодна чверть,

віщує мовчки літо й жовто-осінь,

коли безмежжя неба просинь

в зіниці загляда фіалок,

підсніжників, кульбаб і анемон,

у час, як сонце сходить на амвон,

увесь із золота, вогню й снаги,

тепло якого розтопило всі сніги,

усі льоди холодної зими-

земля витає, радіємо і ми:

весна, весна - пробудження спокійне,

коловертіння часу пір постійне,

поява листячка й квіток-

весна життю плете вінок

й чекає нових писано`к,

аби відродження відроджувало нове,

весна- всіх кольорів розмова,

життя- бадьорість і обнова,

примноження, суть і основа

незвіданого сенсу і законів,

проміння сонця - на долоні.

Іван Петришин