О де ти, Музо? Музо! Музо!!! Чорніє розчерками лист. Дай хоч слівце, хоч речення безглузде, І припини мовчазний піст. Я - не поет, я - не оратор, Я - лиш романтик з римою на "ти", Що вже не може більше не писати, Бо від віршів залежний наркоти. Я не бажаю втратити блаженства, Не хочу вірити, що ти - юнацький шал, Ну доведи ж, натхнення, верховенство Духовних над тілесними начал. І я творитиму, шукатиму у бруді Душевні промені, світлини чистоти, І ще колись, можливо, скажуть люди: - Спасибі, Музо, що змогла прийти...
Навіщо не оратору, не поету ,не творчій людині Муза? Не потрібна вона таким, але чоловіку "... що вже не може більше не писати...", без неї обійтися важко. Думка близька і зрозуміла.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
