Пробую зрозуміти святість батьківського слова, яке так радувало мене, коли був дитиною. Святість батьківської хати, якої я не бачив, а про яку так солодко говорив мій тато в мої дитячі роки. Пригадую собі, наче то було вчора. Він брав мене на коліна і починав говорити тихим голосом про своє минуле солодкими словами, які були зрозумілими для мене, як дитини. Я слухав, а все, що почув, записав у пам’яті. А нині все, що колись почув, стелю в рядках батьківської мовисловами. Бувало, що вони входили пам’яттю в час свого дитинства і висловлювали мені минуле своє і родини, яке весь час жило в їхній душі. Вливали мені любов до всього рідного, яке в них живим було завжди. Як садив сад на підгір’ю своєї ниви, як щепив на принесених з лісу дичках яблуні і груші... Коли про це говорив, потоком сльози плили. Це був доказ любови до рідних земель. Боже, як він любив свій рідний край, свій рідний Улюч – про село, яке з димом пішло у 1946 році, міг говорити цілими годинами... Саджений ним сад здичавів, поріс бур’яном, а з бур’яну повиростали дички нових дерев. Може на тих „дичках“ колись мудрі люди щепити будуть нові сади? Все те історія осудить. Тато цю свою любов до всього, що рідне, защепив і в моїй, тоді ще дитячій душі, як згадані вище щепи в саду. Защеплена любов вростає весь час в моє життя, а нині також у жит- тя моїх синів, і я є впевнений, що івнуки мої нею жити будуть.
Роки спішать скоро, наче вода Сяном, коли сніги тануть у весняну пору. Ті люди, що знали тата, кажуть, що він нікому не був ворогом. Він – чесний українець, правдивий християнин. Він любив усіх людей. Прогнаний з рідного Надсяння в чужину... Щоб з часом ми стали німі, а все те, що знали, забули... Так не сталося. Ми не пропали. Мова, яку в серці принесли в чужину батьки живою, нині є в мені, в родині, в односельчан, які вірили своїм батькам і як вміли, так говорили в чужій хаті, по “свому”, бо це було нашим бути, або не бути. Тому ми нині багаті в пам’ять, в історію свого села, свого дому. В історію рідного Надсяння...
Вічна пам*ять вашому батькові, п.Василю, за теплі слова, за щиру науку, за любов до свого краю, за прищеплену любов яку нині Ви своїм серцем виливаєте на папір і хай ця любов не закінчується...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
