Приснилося: удвох з тобою
Ідемо в наш осінній сад.
А там вирує листопад
І вабить дивною красою.
Прокинулася. Сліз потоки.
Ти десь далеко, на війні.
Там пекло в ці осінні дні.
А я гублю душевний спокій.
Чомусь згадалось, як ти радо
Садив дерева навесні.
Бентежливо було мені:
Улітку їх побило градом.
"Твій сад,- казала я,- морока."
А ти сміявся:"Буде рай.
Пахучих яблук урожай
Збиратимемо ми щороку."
Відтак пройшло багато часу.
Стоїть сумний, самотній сад.
Бреду я в ньому наугад,
Від злих думок немає спасу.
Але я не корюся лиху
І вірю, ти прийдЕш з війни.
Ми дочекаємось весни
І сад розквітне нам на втіху.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
та
у Вас 
0
