Приснилося: удвох з тобою
Ідемо в наш осінній сад.
А там вирує листопад
І вабить дивною красою.
Прокинулася. Сліз потоки.
Ти десь далеко, на війні.
Там пекло в ці осінні дні.
А я гублю душевний спокій.
Чомусь згадалось, як ти радо
Садив дерева навесні.
Бентежливо було мені:
Улітку їх побило градом.
"Твій сад,- казала я,- морока."
А ти сміявся:"Буде рай.
Пахучих яблук урожай
Збиратимемо ми щороку."
Відтак пройшло багато часу.
Стоїть сумний, самотній сад.
Бреду я в ньому наугад,
Від злих думок немає спасу.
Але я не корюся лиху
І вірю, ти прийдЕш з війни.
Ми дочекаємось весни
І сад розквітне нам на втіху.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
