Ми – різні й водночас так чимось подібні, Зустрівшись, вібрації чуємо срібні, На відстані дотику – ніжні і вперті, Та близькі незримо у цій круговерті… Тебе, мов ту мрію, душею плекаю, Так важко щоразу у світ відпускаю, Чекаю Твого повідомлення: «Як ти?», - Воно налаштовує сили і такти… Я поруч з Тобою щомиті думками, Милуюсь очима, вустами, руками, Та навіть коли все палатиме перцем, Ти розум не слухай, відчуй мене серцем…
Вірш торкається дуже тонких струн людської душі – того особливого зв'язку, коли люди відчувають глибоку спорідненість попри фізичну відстань. Вірш щирий і без зайвої патетики, така інтонація, на мою думку, найкраще передає глибину особистих переживань.
Дякую, Василю, люблю вірші, які пишуться на одному диханні...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
2
