Ми – різні й водночас так чимось подібні, Зустрівшись, вібрації чуємо срібні, На відстані дотику – ніжні і вперті, Та близькі незримо у цій круговерті… Тебе, мов ту мрію, душею плекаю, Так важко щоразу у світ відпускаю, Чекаю Твого повідомлення: «Як ти?», - Воно налаштовує сили і такти… Я поруч з Тобою щомиті думками, Милуюсь очима, вустами, руками, Та навіть коли все палатиме перцем, Ти розум не слухай, відчуй мене серцем…
Вірш торкається дуже тонких струн людської душі – того особливого зв'язку, коли люди відчувають глибоку спорідненість попри фізичну відстань. Вірш щирий і без зайвої патетики, така інтонація, на мою думку, найкраще передає глибину особистих переживань.
Дякую, Василю, люблю вірші, які пишуться на одному диханні...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ну, ображати іншого- це, мабуть, ваша сильна сторона. До речі, я вашої оцінки не просив. Чи дуже сильні ваші творіння, я ще не дивився, але
ruhlyvy:Отож, Бог таки допоможе! А Вам має ще капітально допомогти пан Гонта, бо всяк інший Адмін на його місці давно закрив би Вашу сторінку за Ваш ХРОНІЧНИЙ флуд, і бажання
ruhlyvy:Пане Іване, Ви, вибачаюся, вдалися до відвертої ДЕМАГОГІЇ! Вам - про Київ, а Ви - про бузину! :-) Стосовно ж того, щоби втекти з Америки, то ми з жінкою вже майже пенс
у Вас 
2
