ПАСТОРАЛЬ 33-ГО РОКУ (замальовки з уяви)

На фоні тиші і пустої вулиці

Дорогою, солоною від сліз,

Що до порожніх хат даремно тулиться,

Повзе селом, немов примара, віз.

Віз-катафалк наповнений не грушами.

На нім доволі щедрий "урожай"

Односельчан із звільненими душами,

Які летять прямісінько у рай.

Над ними небо впало чистим плесом,

Дерева їм услід кидають тінь.

Порипують немазані колеса

І ледве дибає нез*їдений ще кінь.

Скорботним згустком небо зависає,

Сліпе від сліз, схилилось звисока.

Із воза, мов прощаючись звисає

Чиясь рука, іще жива рука...

А на вершечку воза ніби зламаний,

До невпізнання синій, наче пуп,

Розтерзаний собаками й птахами,

(А мо* людьми?) лежить дитячий труп.

Процесія відсутня похоронна,

Нема кому й поплакати услід.

І лише тінь похмурого Харона

Їх перевозить в потойбічний світ.

Доїхали... Добралися насилу.

Зустрів їх ангел з чорними крильми

І паща ненаситної могили,

Набита майже доверху людьми.

Ще й голодно сміється чорним ротом

Ця виразка на тілові землі...

Комусь же треба взять на себе клопіт -

Ховати тих, хто вимер на селі.

Повірте, в тому дуже мало радости!

Вже краще бути в ямі аж на дні,

Аніж збирати трупи, наче ягоди

Й лишатися при повному умі...

                              ...Надвечір небо надломилось низько

                                 Й заголосило аж на сотні верт!  

                                 А на могилі, витертий до блиску,

                                 Чорнів держак лопати, ніби хрест...