На фоні тиші і пустої вулиці Дорогою, солоною від сліз, Що до порожніх хат даремно тулиться, Повзе селом, немов примара, віз. Віз-катафалк наповнений не грушами. На нім доволі щедрий "урожай" Односельчан із звільненими душами, Які летять прямісінько у рай. Над ними небо впало чистим плесом, Дерева їм услід кидають тінь. Порипують немазані колеса І ледве дибає нез*їдений ще кінь. Скорботним згустком небо зависає, Сліпе від сліз, схилилось звисока. Із воза, мов прощаючись звисає Чиясь рука, іще жива рука... А на вершечку воза ніби зламаний, До невпізнання синій, наче пуп, Розтерзаний собаками й птахами, (А мо* людьми?) лежить дитячий труп. Процесія відсутня похоронна, Нема кому й поплакати услід. І лише тінь похмурого Харона Їх перевозить в потойбічний світ. Доїхали... Добралися насилу. Зустрів їх ангел з чорними крильми І паща ненаситної могили, Набита майже доверху людьми. Ще й голодно сміється чорним ротом Ця виразка на тілові землі... Комусь же треба взять на себе клопіт - Ховати тих, хто вимер на селі. Повірте, в тому дуже мало радости! Вже краще бути в ямі аж на дні, Аніж збирати трупи, наче ягоди Й лишатися при повному умі... ...Надвечір небо надломилось низько Й заголосило аж на сотні верт! А на могилі, витертий до блиску, Чорнів держак лопати, ніби хрест...
| 
у Вас 
1
