Заговорив надійний дзвін
Душею, яка в ньому спала.
Народ, який ішов до змін
Міняв душу за хліб і сало.
Дзвін знав своє. Народ – своє.
Коли наївся, приснув зір...
Роки ідуть. Він їсть і п’є,
Бо думає як дикий звір.
Я дивлюся, бо я не пив.
Я чую, бо вуха промив.
Наш світ я бачу і читаю,
Хоч де-не-де порох присів,
Якого словом вимітаю,
Щоб він гріхом не говорив.
29.09.2009р.
|