Зів*яли руки на твоїх плечах...

Зів*яли руки на твоїх плечах,

Коли відчула фальш у кожнім слові.

А зрада, що чаїлася в очах,

Зітерла з них усі сліди любові.

Настали довгі сутінки душі,

Й самотні ночі, мов полярні ночі,

І я дивилась з жахом у чужі,

Недавно ще до болю рідні очі.

Ну що сказать і де знайти слова,

Щоб все назвать своїми іменами?

Пустила корінь та розрив-трава,

Що власноруч посіяв ти між нами.

За вікнами невтішно плакав дощ,

А я - за склом, самотня і невтішна.

В душі боліло незбагненне щось

І капало на аркуш білим віршем...