Не біжи… Зупинися… Вже осінь Розпалила холодні вогні. Поміж хмар усміхається просинь, Наче згадка про сонячні дні. Не спіши… Відпочинь… Це вже осінь В’ється тихо в мереживах дум. У світанках її безголосих Заховався непроханий сум. Посиди… Помовчи… Це вже осінь Розпанахує жур самоти. Чом, козаче, соромишся досі Розпрощатися з літечком ти? Не сумуй… Не журися, що осінь Залишає все менше надій.
Не судилося щось, не збулося, А що маєш – бери і радій!.. 2009.
|