Любіть свій край!

Де за вікном гримлять дощі рясні
прокинься птахом і лети до тої,
що ніжно кличе тебе уві сні,
лети думками мрії дорогої…

В куточку України,де фортеці
історію приховують від нас
Живе і буде жити в моїм серці
Тернопільщини край,що кожен раз

Весною розквітає на очах,
Природою так любо потішає,
Не вистарчить, мабуть, лиш у словах
Показувати світ одного краю.

Мій рідний край – моя Галичина,
Тут будень й свято вміють шанувати.
Моя найкраща в світі сторона,
І я про твою славу буду дбати.

Бо є кого наслідувати мені:
Герета, Будний, Вихрущ, Демків, Лепкий.
Вони – ясне сузір’я у імлі,
Жертовний шлях пройшли вони нелегкий.

А слово – Бог, його люби завжди,
Хай барвами веселки засіяє,
Вкраїнська мова через береги
Розлилася, як океан без краю.

В моєму слові оживуть віки,
Мій рідний Зборів дзвінко промовляє:
«Обози, стріли, вгору – бунчуки!
Козацьке військо у двобій вступає!»

Прославилося місто козаками
І Зборівською битвою – не з казки,
Хмельницького відважними ділами,
Які не привели нас до поразки.

Тернопільщина давня і сучасна,
Мій рідний край, моя Галичина,
Таланту іскра вироста прекрасна
З твоїх обіймів, мабуть не одна.

Тут виросли письменники й поети,
Що славили на світ усю країну,
Створили для нащадків силуети
Безмежних почуттів для України.

В моїм краю бажань буяє нива,
А квітів так багато, як пісень.
«Людино, ти прощай і будь щаслива »,-
Сказав творець для нас на шостий день.

Любіть, допоки ще не пізно,
Цінуйте кожну мить життя,
Не прагніть так байдуже й грізно
До кращого чужого майбуття.

Ширяють інші в небі літаки,
А я всього лиш вітер у польоті.
Лечу ж туди, де вічності роки
Ховають миті в скромній ноті.

Коли знайомі опіки розлуки,
Жорстока і байдужа ностальгія,
Так хочеться узяти себе в руки,
Та смутку вже ніхто так не розвіє.

Поллються стрімко із очей
прозорі й завжди чисті сльози.
І не зрівняється Мюррей *
із дивом синьої мімози.

Та знати б, що той біль такий проворний
Пораду даючи ,а не наказ:
Любіть свій край, єдиний, неповторний
Так сильно, наче це останній раз!